fbpx
Життєві історії
У батьків мого чоловіка є великий будинок і великий город. Все літо коляска з сином стояла на вулиці біля хвіртки городу, на якому я полола, копала, поливала. Одного разу до нас прийшла сусідка і відкрила мені очі – я не витримала і сказала, що більше не поїду до свекрухи

Коли я з сином сиділа в декреті, я не могла присвяти весь свій час дитині, а мала присвячувати його свекрам. Так як я не працювала, а значить, не отримувала хорошого доходу, свекруха вважала, що я сиджу на шиї у чоловіка. Богдан, кожного разу йдучи на роботу дуже просив мене: – Не сиди цілий день вдома, сходи до моїх батьків, бо мама знову образиться. Ходи до неї кожен день, не лінуйся, допомагай, все одно ж вдома зайнятися нічим.

І я йшла, допомагала по господарству. Все літо коляска з сином стояла на вулиці біля хвіртки городу, на якому я полола, прибирала, копала, поливала. Після цього я йшла до них додому, і там все прибирала. Прала килими, ковдри, подушки. Мила стелі, вікна, білила печі.

Чомусь саме собою передбачалося, що раз я сиджу в декреті, то мені нема чим зайнятися у себе – чого я там буду сидіти в кімнатці, з чотирьох стін, коли у свекрів он який величезний будинок і величезний город?

Поступово свекруха звикла, що всю роботу по дому і в городі виконую я. Я все робила з одним тільки бажанням: аби свекруха не дивилася на мене, як на тягар, що сидить у її сина на шиї. Мої батьки зовсім не допомагали мені: вони люди, яким самим потрібно було допомагати, а не чекати від них підмоги.

Але як би я не старалася, я дізналася, що свекруха мною незадоволена. Одна сусідка, яка приходила щодня в гості до моєї свекрухи, яка бачила, як я ні хвилини вільної не сиджу, все щось роблю по дому, лажу з ганчіркою за диванами або мию гори посуду, так ось ця жінка, якось мені сказала:

– Ти думаєш, дитинко, свекруха тебе похвалить? Можеш не старатися! Я давно за тобою спостерігаю, з тобою цьому будинку поводяться, як з наймичкою.

Я Марії (так звуть матір мого чоловіка) говорила:

– Як тобі з невісткою пощастило, роботяща яка вона у тебе!

А Марія відповіла:

– Що там, пил протерти, та палас пропилососити, тільки й того? Ось в корівник вона непривчена, толку немає. Доїла б корів, чистила в стайках гній, годувала – поїла б худобу, тоді так, можна було б хвалити. Адже вона навіть піч не топить, не вміє. Готує несмачно, я її на кухню навіть не пускаю. Нехай хоча б пил протирає, замість того, щоб спати до обіду у себе там.

Мені стало дуже прикро. Я не витримала, розповіла чоловікові. Богдан почав захищати свою матір: – Та ти що таке кажеш, вона ж постійно про це лиш говорить, як ти їй допомагаєш. Сама мені постійно хвалить тебе! А тітці цій я на твоєму місці вірити б не став. Не розбираєшся ти в людях, завидно їй, що ти працьовита. Її невістка міська, зроду в руки ганчірку не візьме.

Повірила я чоловікові, але сумнів в душі моїй все-одно оселилося. Ми з чоловіком потихеньку намагалися збирати на квартиру, в усьому себе урізуючи. Жилося важко – з маленькою дитиною, без власного житла, та я, «безприданниця», мені було тоді виробляти. Тому йшла і працювала, не було такого, щоб поспати довше, або не прийти до батьків чоловіка хоч раз.

Докорів з боку свекрухи ставало все більше, запитів теж. Незабаром відбувалося вже так: почали приїжджати на вихідні сестри чоловіка, які жили і працювали в місті. Приїжджали і ходили по будинку, як пані. Ліниво валялися до обіду в ліжках. Посуд за собою навіть не мили – навіщо, невістка ж для цього є.

Одного разу я не витримала і сказала, що більше не поїду до свекрухи. Вона дуже образилася. Як чоловік мене не просив, але я настояла на своєму. Ми не спілкувалися майже 6 років. Тепер чоловік знову почав розмову про те, що пора помиритися з мамою. А я не хочу, мені жити так значно спокійніше.

Фото ілюстративне – olx.

You cannot copy content of this page