Вчора я зустріла свою давню знайому і після розмови з нею зрозуміла, що житлове питання таки найголовніше в сімейних стосунках.
– Я б навіть ніколи і подумати не могла, що мої свекри такими жадібними виявляться! – обурювалася моя знайома Ярослава. Вона недавно вдруге вийшла заміж, і знову якось все не так.
– А що сталося? Чим вони тобі не догодили? – поцікавилася я.
– Вони живуть в трикімнатній квартирі, недалеко від центру, а ще у них є дві однокімнатні квартири, які вони здають.
– Так це прекрасно, тобі пощастило! А в чому проблема? – питаю я.
– Ну як же! У них дві квартири вільні, а вони нам з Богданом навіть не запропонували туди переїхати. Знають же, що ми знімаємо житло, – відповіла Ярослава.
– А свекри працюють?
– Ні. Вони обоє на пенсії.
– Ну так якщо вони не працюють, значить живуть на гроші зі знімних квартир. Чи ти вважаєш, що вони повинні вам квартиру віддати на шкоду собі? – питаю я свою знайому.
– У них дві квартири. Одну могли б здавати, а другу – нам дати. Невже їм для рідного сина шкода? – Ярослава наполягала на своєму. До неї ніяк не доходило, в чому ж вона не має рації, адже її чоловік у своїх батьків – єдиний син, а значить, і єдиний спадкоємець.
Ми попрощалися, я побажала їй успіху, а сама почала аналізувати. На жаль, в наших краях не рідкість, коли дорослі люди намагаються ділити те, що до них взагалі ніяким боком не має відношення. Чи то виховання радянське дається взнаки, чи то просто власна лінь і нереалізованість так проявляються. «У них же є», означає «вони повинні». Сама думка про те, що треба витрачати гроші на знімну квартиру, коли під боком є готове житло, здається абсурдною.
Але чомусь таким людям не приходить в голову, що ті, у кого є житло (в даному випадку свекри), працювали для цього багато і наполегливо, а значить мають право пожинати плоди своєї праці і ні з ким не ділитися.
Ймовірно, вони потім заповідають ці квартири своїм онукам, це ж теж не маловажно. А поки чому б їм не пожити трохи, адже все життя вони важко працювали, а всім відомо, що на одну пенсію далеко не розженешся. Вони це заслужили. Принаймі, таким чином вони забезпечують собі старість, щоб у дітей потім нічого не просити.
Та й з чого Ярослава вирішила, що мають допомагати лише батьки чоловіка, адже у неї теж є батьки. Зрештою, чесно було б, якби з обох сторін їм дали порівну.
Я живу з чоловіком і двома дітьми у квартирі, яку ми собі самі заробили – поїхали з чоловіком разом на 2 роки на заробітки. Двокімнатна квартира, яку ми придбали, це єдина наша нерухомість. У нас підростає два сина. А що, якщо вони чи їхні майбутні дружини теж будуть вважати, що ми їм щось винні…
Фото ілюстративне, спеціально для ukrainians.today.
