fbpx
Життєві історії
У бабусі ми пожили місяць. Якось в суботу рано вранці пролунав дзвінок мого мобільного телефону. Це була моя мама, вона просила нас зібрати речі і терміново піти з квартири. Коли ми збирали речі, бабуся просто сиділа і мовчала

Моїй бабусі, маминій мамі, 64 роки, вона живе разом зі своєю молодшою ​​дочкою, маминою сестрою, в трикімнатній квартирі. Тітці вже 37 років, незаміжня, дітей немає, друзів немає, роботи теж, так вона їй в принципі і не потрібна, бабуся з задоволенням витрачає на неї свою пенсію, а комуналку оплачує моя мама, яка живе в іншому місті.

Рік тому я вийшла заміж. Свого житла у нас з чоловіком немає. Ми змогли назбирати трохи грошей. Прийшли до висновку що треба купити повноцінну однокімнатну квартиру. На готове житло нам не вистачало, а от вкластися в пайове будівництво і почекати пів року був дуже навіть хороший варіант.

Знімати квартиру для нас було матеріально важкувато. Тоді я вирішила попроситися пожити ці пів року у бабусі. Все одно одна кімната у них завжди пустує. Заперечень не було. Нас з чоловіком було сказано, живіть стільки скільки потрібно.

Ми вклалися в пайове будівництво, перевезли свої найнеобхідніші речі до бабусі. Прийняли умови проживання в їх квартирі, регулярно купували на всіх продукти, які моя тітка з апетитом поїдала, при чому вибираючи те, що посмачніше і подорожче.

Тамара, моя тітка, відносилася до нас дуже недружелюбно. З нами вона не спілкувалася взагалі, коли ми приходив з роботи додому вона просто закривалася у себе в кімнаті.

У бабусі ми пожили місяць. Якось в суботу рано вранці пролунав дзвінок мого мобільного телефону. Це була моя мама, вона практично плакала в слухавку і просила нас зібрати речі і терміново піти з квартири.

Виявилося поки ми спали тітка встигла влаштувати бабусі сцену з приводу того що ми заважаємо їй своєю присутністю, а та в свою чергу поскаржилася моїй мамі, що через нас вона лається зі своєю улюбленою дочкою.

Ми зрозуміли, що стали зайвими у цьому домі, тому взяли речі першої необхідності і вийшли з квартири, ось тільки йти нам було нікуди. Знайомим нав’язуватися не хотілося, а знайти знімне житло за один день не так то просто. До того ж до зарплати було ще не скоро, відповідно бюджет був обмежений.

На вокзал на щастя їхати не довелося, врятувала моя мама, вона позичила нам грошей на орендоване житло, а друзі ріелтори допомогли оперативно знайти нам квартиру.

Найприкріше в цій ситуації що бабуся просто сиділа і мовчала коли ми збирали речі, а коли пішли навіть не спромоглася поцікавитися як і де ми поселилися.

Після такої події вирішила порвати усі зв’язки з даними родичами, але мама каже що бабуся ні при чому, просто вона дуже схильна до впливу тітки і буде сильно переживати якщо я припиню з нею спілкування. Чи варто мені спілкуватися з нею далі, я не знаю.

Та й мамі я сказала, що після того, як вони зі мною вчинили, вона не зобов’язана допомагати їм і оплачувати їхню комуналку.

Фото ілюстративне – freepik.

You cannot copy content of this page