На сьогоднішній день Анні 46 років. Вона ще молода жінка. Син з донькою вже залишили батьківську домівку, мають свої сім’ї та свої турботи.
В листопаді Анна вперше взяла на руки онучка, цього року вона стала бабусею і щиро раділа цьому.
Здавалося б, у неї є все: хороша сім’я, власне велике житло, хороший автомобіль, непогана робота. Діти вже давно самостійні і тепер в Анни дуже багато є вільного часу. Жінка ходить по салонах краси, може дозволити собі відвідати ресторан, в юні роки вона ніколи не мала гроші на це все, а зараз ніби й набридло, не цікаво нічого.
А, на жаль, рік тому не стало тата, а два місяці тому він й матінку її він покликав за собою. І Анна вперше відчула себе по-справжньому дорослою, лише якась пустка залишилася на душі, вона вже не дитина.
Жінка відчула, як життя її змінилося повністю за короткий проміжок часу. Її в селі вже ніхто не чекає, тато не запрошує в гості щоразу, мама не набридає щоденними дзвінками по декілька разів на день, не говорить по сто раз одне й теж.
З вологими очима Ганна тихо згадує, як ще нещодавно її все це дуже дратувало, вони сердилася, що мама все забуває, повторює одне і теж, все у неї запитує, як мала дитина, перепитує по декілька раз.
Частенько Анна могла не брати телефон, коли, наприклад пила каву з подругами, розмовляла з чоловіком, або просто дивилася якусь свою улюблену телепередачу, а потім забувала подзвонити сама. І так з дня в день. Коли висвічувався на телефоні номер мами, жінка все спішила закінчити розмову, адже знала, що мама не має їй що цікавого розповісти.
І ось, немає ні батька, ні матінки, ніхто не зве в село садити картоплю. На душі пустка, яку словами не передати. Дуже шкода, що час назад повернути не можна.
Анна щотижня їздить в село до батьків. Довго сидить на маленькій лавці біля невеличких рідних горбиків, розповідає все, що не сказала батькам за життя. Шкода, що так часто не відвідувала їх, коли вони кликали її до себе і дуже чекали її, молодою ще була зовсім, постійно заклопотана: малі діти, робота, садочок, школа, вічно часу немає. Сто разів вибачалася зараз перед батьками, але легше на душі не стає.
А нещодавно Анна стала помічати, що й донька не дуже з нею хоче спілкуватися, неохоче щось розповідає, рідко дзвонить сама, каже, що дитина часу забирає багато. Телефон не бере, сама не телефонує, своє життя у неї, свої турботи.
Від того Анні дуже гірко. Зараз, як ніколи, вона розуміє своїх батьків.
Фото ілюстративне.
