Доля.
В той день на вулиці різко потемніло і пішов густий білий сніг. Анна Василівна підійшла до вікна і довго дивилася на сніжинки, які пританцьовували свої дивовижні хороводи. Її учні теж не відставали від вчительки. Вони раділи першому снігу і вже розповідали один одному, як будуть ліпити сніговика і гратися в сніжки. За матеріалами
– Ну і що з вами робити?! Сніг пішов і вже вчитися ніхто і не думає! Гаразд, записуємо домашнє завдання в зошиті і йдіть додому, – посміхнулася вчителька. Через хвилину клас був пустий. Анна Василівна ще трохи прибрала і десь через годину вийшла. Вона не особливо поспішала додому. Все одно там її чекає тільки жирний кіт Мурчик.
Коли вона вийшла на шкільне подвір’я, то помітила дівчинку зі свого класу. Та стояла і тихенько перебирала паличкою пухнасті сніжинки.
– Марійко, а ти чого додому не йдеш? – здивувалася Анна Василівна. Дівчинка підняла на неї заплакані очі і попрямувала в бік будинку.
– Марійко, ти що плакала? Може, тебе хтось образив?! Розкажи мені, будь-ласка.
– Мене ніхто в школі не ображає, – опустила очі Маша.
– Невже вдома?
– Так. Батько.
– А що він зробив? – по спині вчительки пробігся холодок.
– Він знову нетверезий прийшов. Під ранок. Так зайшов і впав. Спить. А я не хочу йти додому. Він там і досі спить …
– Добре, Марічко, пішли до мене. Я тебе чаєм гарячим напою, а потім мультики по комп’ютеру подивимося.
– Так! – очі Маші засвітилися яскравими вогнями.
В гостях у Ганни Василівни Маша просто ожила. Вона із задоволенням поїла млинців з медом, напилася чаю і пограла з котом.
– У вас такі смачні млинці! Майже як у мами! – сказала вона радісно.
Анна Василівна тільки опустила очі. Вона прекрасно знала, що мами дівчинки не стало чотири роки тому. Батько у дівчинки був непоганий, працьовитий. Але останні пів року просто від рук відбився. Постійно ходив нетверезий і стверджував, що його життя не має ніякого сенсу.
Анна Василівна поклала Машу спати, а сама знову підійшла до вікна. Надовго вона застрягла в цій глушині. Але ж їй всього-то двадцять шість років. Все життя попереду.
У неї був наречений, багато друзів … Ось угараздило її поїхати за розподілом. Наречений став чиїмось чоловіком, друзі відсіялися. Залишилася вона зовсім одна. Ось тільки ще її учні якось радували в цьому житті. І вона їх в образу не дасть!
Вранці Анна Василівна пішла до Марійки додому. Батько дівчинки сидів за столом, обхопивши голову руками. Вигляд у нього був досить пом’ятим.
– Добрий день, Микито! – сказала вона з порога.
– Здрастуйте, Анно Василівно! Вибачте, у мене не прибрано. А що, щось трапилося?
– Так! Сталося … – у жінки в горлі застряг ком.
– Невже Марійка щось в школі накоїла?
– Ні. Справа не зовсім в ній! До речі, а де вона? – подивилася на чоловіка Анна Василівна.
– Спить ще. Адже сьогодні субота.
– Ви в цьому впевнені? – вона пильно подивилася на чоловіка. Начебто і чоловік дуже симпатичний, але як життя своє псує. Але ж дочка росте, йому про неї треба дбати.
Тим часом Микита метнувся до груби. Але дочки там не виявилося. Він весь побілів і перелякано подивився на вчительку.
– Можете там не шукати! Вона вдома не ночувала, а ви цього навіть і не помітили. Ваша Марійка зараз у мене і дитину дуже засмучує така ваша поведінка.
– Я виправлюся, Анно Василівно! Чесно! Я дуже люблю свою дочку.
– Загалом так! Або ви припиняєте все це, або я відправлю до вас соціальну службу. Починайте жити просто заради дитини! Ми прийдемо з Марійкою ввечері. До цього часу наполегливо вас прошу привести будинок в порядок і приготувати поїсти. Я впевнена, що свіжої їжі у вас немає … – сказавши це, дівчина розвернулася і пішла додому.
Вони відмінно провели день з Марійкою. Разом поприбирали, підготувалися до тесту, помалювати. Потім Анна Василівна приготувала обід і запропонувала спекти пиріжків. Маша підтримала ідею і у них вийшло багато смачних булочок і пирогів, які вони акуратно склали в кошик. Коли Марійка прийшла до тата, той кинувся до дочки, почав обіймати і цілувати її, і пообіцяв, що від тепер все буде по-іншому. Дівчинка щасливо закивала головою.
– А ми з Марійкою вам пирогів напекли! – посміхнулася Ганна Василівна.
– Тоді ходімо до столу. Я приготував святкову вечерю і все-все поприбирав – посміхнувся Микита. Молоді люди відмінно провели час за смачною трапезою і невимушеною бесідою.
Через кілька днів Ганна Василівна також милувалася сніжинками за вікном. Скоро Новий рік, який вона знову буде зустрічати одна. Як же втомлюєшся часом від самотності …
Раптом дівчина помітила Марійку і Микиту. На плечі чоловік ніс пухнасту ялинку, всю запорошену снігом.
– Анно Василівно, а ми до вас! Можна? – запитала з порога Марійка.
– Звичайно! Молодці, що прийшли! Зараз будемо святкувати! – зраділа дівчина і швидко почала накривати на стіл. Тим часом Марія почала прикрашати ялинку і охороняти її від кота. Через кілька годин Микита, Марійка і Анна вже слухали бій курантів.
– Тату, а це правда, що в Новий рік збуваються найзаповітніші бажання!
– Правда, дочко!
– Тоді я загадаю, щоб ти одружився з Ганною Василівною, і ми завжди були разом, як сьогодні!
Микита посміхнувся, глянув на Ганну і тихенько сказав:
– В цю ніч збуваються всі найзаповітніші бажання. І твоє, Марійко, обов’язково збудеться!
Анна була щасливою. Тепер вона точно знала, що залишиться тут, з цими людьми, які вже встигли стати їй рідними.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
