– От я велику справу вже таку зробила минулого тижня, – розповіла своїй сусідці Віра Сергіївна. – Пішла все-таки до нашого нотаріуса, і таки оформила свій заповіт. Ось! І синам сказала про це, обом. Нехай знають, що є документ вже на майно. Ні, ну я, звичайно, ще сподіваюся багато років радіти життю, мені всього 68 років. Але поки все у мене добре, подумала, що потрібно привести ці важливі справи в порядок, як всі розумні люди роблять.
– Так і правильно ти вчинила! – погодилася сусідка з Вірою Сергіївною. – Навпіл все поділила, так? Між двома своїми синами?
– Ні, звичайно. Навпіл би вони і самі без заповіту мого поділили. А я ось саме хочу, щоб більша частина майна дісталася молодшому синові і його сім’ї. Тому що старший мій син не заслужив цього, я так вважаю.
У Віри Сергіївни двоє дорослих дітей – сини, вже дорослі. Обоє вони живуть окремо, одружені, у старшого двоє школярів, молодший з дружиною теж з дня на день чекають на народження другої дитини. Обоє працюють і мають кредит на житло.
Але справа тут така склалася: якщо з невісткою молодшого сина Віра кращі подружки, то з дружиною старшого сина зовсім у неї не склалося.
– Це моя така велика проблема, весь час зараз думаю і зрозуміти не можу, в чому я перед старшою невісткою завинила? – розповідає Віра. – Начебто я нічим ніколи її не ображала, навпаки. Але мені з самого початку ясно дали зрозуміти, що моєї присутності не раді. Перші роки їхнього спільного життя приготую щось смачненьке завжди, несу їм швиденько, пригостити хочу. «Ой, ми таке не їмо!» Передачу по телевізору якусь захочу з нею обговорити: «Ми таке не дивимося!» Вся з таким гонором, ходить з задертим носом. Якусь хустину її подарувала гарну, а потім випадково побачила, що вона у смітнику у них валяється.
– Нічого собі! А ти не запитала у неї потім чому вона її викинула?
– А навіщо щось питати? Все і так зрозуміло, подарунки мої не потрібні. Онуків мені теж не давали принципово спочатку. Раптом щось не те дам їсти їм, не так скажу, все правильне виховання зіпсую. Дивно, якось своїх дітей виростила сама і нічого.
Коли одружився другий син, Віра, навчена непростим досвідом спілкування з першою невісткою, поставилася до невістки трохи насторожено. Однак дружина молодшого сина швидко розтопила льодок недовіри з боку свекрухи, найшла сама з нею спільну мову.
– Така мила, усміхнена, товариська, так спілкувалася зі мною щиро. Завжди розповість все, в гості покличе до себе, пригощає чимось смачненьким. Я її навчила наші фірмові котлети робити, так у неї так виходить – краще, ніж у мене! Вона взагалі молодець вона така, господиня дуже гарна. Вдома в них завжди справжній порядок, чистота, навіть зараз, коли вона вже чекає дитятко. Завжди цікавиться здоров’ям, запитує, чим допомогти, говорить, що я в них вдома завжди бажаний гість. Коли у сина день народження, завжди з ранку мені дзвонить невістка меншого і вітає з іменинником. Спасибі вам, каже, Віро Сергієвно, за сина, такого гарного чоловіка виховали. Так приємно, просто не передати.
– І внук від молодшого сина вам ближче, мабуть?
– Ну звичайно! А зараз дружина молодшого сина ще внучку мені народить, ото мені справжня родина, лише вони горнуться до мене.
Але про заповіт Віра синам поки не розповідає, не хоче, щоб старший син ображався на неї. Дізнається, коли пора прийде.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
