fbpx
Життєві історії
Тиждень тому свекруха зателефонувала та попросила приїхати до неї, щоб допомогти зробити перестановку. Ми з чоловіком сіли в машину і вже за 20 хвилин були біля її будинку

Нещодавно ми з чоловіком переїхали у власну квартиру, яку взяли в кредит. І хоч платити доведеться ще довго, все ж, ми щасливі. Всі гроші пішли на перший внесок, тому з меблів у нас — кухонний стіл, кілька шафок та великий надувний матрац, що лежить посеред кімнати.

Коли до нас прийшла свекруха, вона сказала, що в таких умовах жити не можна і спробувала заманити мого чоловіка пожити в себе, поки я, живучи серед пустих стін, не куплю всі меблі, необхідні для комфортного життя її синочка. Чоловік, звичайно, не погодився, запевнивши свою маму, що нас все влаштовує.

– Я вам обов’язково допоможу! – на такій надихаючій ноті Тамара Василівна покинула нашу квартиру.

Тиждень тому свекруха зателефонувала та попросила приїхати до неї, щоб допомогти зробити перестановку. Ми з чоловіком стрибнули в машину і вже за 20 хвилин були біля її будинку.

Чоловік тягав ліжко та шафи годин п’ять, переставляючи їх з місця на місце – Тамара Василівна ніяк не могла визначитися, чого їй хочеться. Коли черговий варіант розміщення меблів свекруху влаштував, вона напоїла нас чаєм, вручила мішок зі сміттям і випроводила додому.

Ми попрощалися зі свекрухою і вихідними, що пролетіли, і рушили в дорогу, не забувши заїхати на смітник. Поруч із смітником стояв диван, червоний, з потертою і дірявою оббивкою. Чоловік мрійливо зітхнув:

– Скоро й у нас такий диван буде, не постійно ж нам спати на матраці!

І чоловік потрапив пальцем у небо. Наближалося моє тридцятиріччя і я вирішила відсвяткувати його в новій квартирі.

Гостей, запрошених на мій перший день народження у власному житлі, ми попередили заздалегідь, що вечірка буде в стилі мінімалізму: сидітимемо на підлозі навколо імпровізованого столика, зробленого з підставки для ноутбука шляхом накладання на неї шматка фанери, покритого скатертиною.

У самий розпал веселощів чоловік, що стояв на балконі, відчинив двері і, сміючись, сказав:

– Дивися: там вантажники диван той, ну пам’ятаєш — із смітника, до нас у під’їзд заносять. Хто ж на нього позарився? Начебто сусіди всі такі пристойні люди.

Коли за 10 хвилин пролунав дзвінок у двері, я вже знала, кого там побачу.

У під’їзді, на вищезгаданому дивані, перев’язаному бантиком, сиділа щаслива Тамара Василівна. Оглянувши наші з чоловіком здивовані обличчя, вона встала і заявила:

– Це тобі подарунок з днем ​​народження! Я ж обіцяла вам допомогти. Заносьте! – скомандувала вона вантажникам.

Я не знала, що й сказати, емоції мене переповнювали, коли я дивилася на подарунок свекрухи: на стародавньому червоному дивані красувалися зелені латки на місцях дірок і сильних потертостей.

– А що ж собі таку красу не залишили? – поцікавилася я.

– Ну ти що, як я можу? М’який, ручна робота, – пояснювала свекруха, а ми з чоловіком вже не могли стриматися від сміху.

На наступний день подарунок від свекрухи знову повернувся на смітник. Ось, через півтора місяці у свекрухи день народження, думаю, що їй подарувати?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page