Моя рідна сестра так мене здивувала, що я аж від несподіванки не знаю, що і сказати.
Мені 48 років, я давно заміжня, маю двох дорослих доньок, живу окремо. Як вийшла заміж 28 років тому, так і поїхала з села.
А вдома, біля батьків, залишилася моя молодша рідна сестра Іванка. Наша мама завжди дуже хворіла, і залишати її одну не можна було, тому це було в моїх інтересах, щоб сестра біля батьків жила.
Іванка завжди була скромною і тихою, і без зайвих вагань погодилася. Маму вона доглядала дуже добре, за це їй і будинок наш в селі дістався, після того, як батьків не стало.
Я трохи позлилася за це, бо вважала, що спадщину батьки мали порівну поділити між нами, до того ж, у Іванки ні сім’ї, ні спадкоємців, ну навіщо їй одній будинок? А в мене дітей двоє, є для кого дбати!
Іванці було 40 років, коли мами не стало. Вона оформила спадщину на себе, ще кілька місяців пожила в селі, а потім нікому нічого не сказавши, зібралася і за кордон поїхала, в Грецію.
Приїхала аж через три роки, з грошима, і за літо перебудувала батьківський будинок до невпізнання. Тоді я вже не на жарт стала їй заздрити, адже ми з чоловіком і молодшою донькою (старша вже вийшла заміж і пішла жити окремо) тіснимося в двокімнатній квартирі. Молодша донька теж заміж зібралася, а жити то нема де.
Я не могла зрозуміти, навіщо сестрі одній стільки всього? Поза очі я її жадібною і захланною називала. Ображалася на неї, родичам говорила, що Іванка за кордоном жирує, а нам хоч би кілька євро дала.
Тиждень тому сестра з Греції знову у відпустку приїхала, і покликала мене в село. Їхала я туди неохоче, бо знала, що надивлюся, як Іванка добре живе, і знову їй заздрити буду.
Та цього разу сестра мене дуже здивувала. Вона сказала, що хоче оформити дарчу на будинок або на мене, або на одну з моїх доньок, щоб я сама вирішувала як краще для нас.
Я на сестру видивилася, думала – жартує вона! Адже в цей будинок вона вже вклала тисячі євро, і тепер хоче його просто так нам подарувати.
А Іванка, побачивши моє здивування, пояснила, що в Греції у неї є наречений, і що, швидше за все, додому вона не повернеться. Рідніших за нас у неї нікого не має, тому, щоб будинок просто так не стояв, вона хоче віддати його нам.
Отака у мене сестричка – світла і добра! А за себе мені соромно, бо навіть не знаю, що тепер сказати.
Ми з чоловіком вирішили, що самі в село переїдемо, а доньці молодшій свою квартиру залишимо, вийде заміж, нехай живе з чоловіком окремо.
За сестру свою молитися буду, щоб Господь беріг її на чужині, і дарував добру долю.
Не думала я, що таке буває, а виявляється, ще є на цьому світі добрі і безкорисні люди, такі, як моя сестричка.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
