fbpx

Тиждень тому мені виповнилося 45 років. У мене чудова дочка, хороший зять. Нещодавно в нашій родині з’явився онук. А ще, у мене скоро одруження з коханим чоловіком, 39-річним Петром. Ми знову щасливі після довгої розлуки

Я з тих жінок, які чекали на своє щастя і таки дочекалися. Тиждень тому мені виповнилося 45 років. І зараз я – найщасливіша жінка. У мене чудова дочка, хороший зять. Нещодавно в нашій родині з’явився маленький янгол – онук. А ще, у мене скоро одруження з коханим чоловіком, 39-річним Петром. Ми обожнюємо один одного і знову щасливі після довгої розлуки.

З Петром я познайомилася багато років тому, вже маючи статус заміжньої жінки. Вийшла заміж за начальника, без особливого кохання. Думала – хороший чоловік, порядний, ввічливий, гроші заробляє, подарунки дарує. Однак сімейне ми були занадто різні. Чоловік, як керівник, любив роздавати накази не тільки на роботі, але і вдома. А так хотілося теплого, довірливого ставлення. І навіть народження доньки нас не зблизило. Чоловіка дратувало все.

Коли дівчинка підросла, я повернулася на підприємство. Робота не дивлячись ні на що, приносила задоволення і заспокоєння.

І тут несподівано з’явився він. На симпатичного нового співробітника звернули увагу всі дівчата нашого колективу, в тому числі і я. І раптом я помітила, що Петру я теж небайдужа. Далі почалася робота в спільному проекті, багатогодинне спілкування. Так виникла любов. І приховати це вже було неможливо. Коли чоловік дізнався про роман, Петра звільнили.

Звичайно, що після цього, наше, і не без того не ідеальне життя, дало тріщину, яку неможливо було чимось заповнити. Почалися з’ясування відносин. А тут ще стали надзвонювати батьки Петра, яких поінформував мій чоловік. Кричали, щоб я залишила в спокої сина, що у мене зовсім немає совісті.

Загалом, ми з Петром розлучилися, але на ситуацію в нашій сім’ї це аж ніяк не вплинуло. Просто ми з чоловіком вже давно стали чужими. Так ми прожили ще два роки. А потім чоловік сказав мені, що у нього є інша жінка. Чоловік попросив розлучення, залишивши мене практично без нічого. Я з донькою повернулася жити до своєї мами.

У вихованні нашої донечки чоловік практично не брав участі. Мені вдалося виростити її хорошою людиною, нещодавно Світланка подарувала мені найбільше щастя – онука. За всі ці роки я так і не вийшла заміж вдруге. Я завжди собі задавала питання – якби в моєму житті не було тієї ситуації з Петром, чи збереглася б наша сім’я? Швидше всього, що ні, бо для щастя родини потрібна підтримка і взаєморозуміння, а цих речей у нас не було від самого початку.

І раптом знову ця зустріч через 14 років. Випадкова, на вулиці міста. Виявляється, Петро теж завжди пам’ятав мене. Він так і не одружився. Спочатку ми спілкувалися як друзі, але згодом зрозуміли, що нам потрібно бути разом. Петро мені освідчився і я погодилася. Світлана лише пораділа за мене, бо давно мені говорила, що мені варто подумати і про себе.

Я хвилювалася, як відреагують на наші стосунки його батьки, адже чотирнадцять років тому вони були категорично проти. Але зараз мама Петра кардинально змінила свою думку. Сину вже тридцять дев’ять, вона вже втратила надію, що Петро колись одружиться. Майбутня свекруха нарешті повірила, що наші почуття щирі, тому прийняла мене в їхню сім’ю.

Зараз я щаслива, але на це щастя мені довелося чекати багато років.

Фото ілюстративне – kaprizulka.mediasole.

You cannot copy content of this page