Тиждень тому мені батько з Канади подзвонив. Ми багато років не бачилися з ним, йому телефон дав мій хрещений. Батько то плакав, то сміявся, то знову був сумним. А я здивовано слухала його розповідь: має дружину, великий будинок, грошей чимало, от тільки не мають дітей. А як я вже мала вимикати телефон, каже – приїжджай Оленко до мене, розбагатієш

На минулому тижні батько мені з-за кордону подзвонив.

Я дуже здивувалася, бо багато років нічого не чула про нього і навіть забулась, що він десь є, соромлюся зізнатися. Та у нас була дуже серйозна розмова, чим він здивував мене і дуже насторожив.

Справа в тому, що батько залишив маму мою, коли я була ще зовсім маленька. Він покинув її заради іншої жінки, на жаль.

На той час вони обоє в місті жили, орендували кімнату в гуртожитку, мама була тоді якраз в декреті.

Коли батько пішов, мама залишилася зовсім без грошей і змушена була поїхати в село до батьків.

На жаль, вона не отримала від них підтримки, вони винили її в усьому, казали, що сама винна, що чоловік від неї пішов, значить була поганою дружиною.

Ні, дідусь і бабуся мамі допомагали, мене доглядали, але морально їй було з ними дуже важко було.

Справа в тому, що батьки мами жили в селі і їм соромно було перед людьми, що мама розлучена, що її з дитиною залишив чоловік. Боялися, що про них пліткуватимуть, що вони погано виховали свою доньку, тому постійно самі докоряли мамі за те.

Тому, як тільки я підросла і могла піти в садочок, мама моя поїхала зі мною в місто, орендувала там ще з однією знайомою невеличку квартиру на двох на околиці міста і сама влаштувалася на роботу.

Ой, мамі моїй дуже важко було, я їй ніколи б не позаздрила, щиро зізнаюся.

Вона влаштувалася на завод, там дуже добре платили, але й праця була дуже важкою.

Мама все для мене старалася, на собі постійно економила, аби у мене все було.

Потім не стало дідуся, мати згодом її злягла і мамі довелося її до себе брати і доглядати. Важко їй було дуже, адже ми всі в одній невеличкій кімнаті жили.

А коли бабусі не стало, мама продала її хату, адже єдиною спадкоємницею була, їй вистачило якраз на перший внесок і мама взяла однокімнатну квартиру в кредит.

Ми тоді були такі щасливі, що маємо свій власний дах над головою, що й не передати.

Коли я стала трішки старшою, в школу ходила, мама брала чимало підробітків, адже грошей нам не вистачало, велика була сума кредиту.

Потім мама дуже старалася відкласти якусь копійку, щоб мені дати гарну освіту, адже розуміла, що мені нікому допомогти.

За всією цією турботою про мене і своє нелегке життя мама так і не влаштувала своє особисте життя і досі не має жіночого щастя.

Мені дуже шкода її і я розумію, що завдячую її дуже, що вона, не дивлячись, на великі труднощі, виховала мене, дала мені освіту, у мене тепер є дах над головою і рідна людина поряд, яка завжди підтримає і ніколи не зрадить мене, завжди зрозуміє і не буде засуджувати ніколи.

А тут батько подзвонив, який не з’являвся так багато років. Мій номер йому дав мій хрещений батько, який колись йому в молодості найкращим другом був.

Вони теж давно не спілкуються, але хрещений мене пошкодував. Але в цей раз пошкодував мене і вирішив, що мені краще поговорити з батьком і я сама маю вирішувати за себе, бо вже доросла людина.

Батько сказав, що він тепер живе в Канаді вже багато років, має великий будинок, дружину, така в нього тепер невеличка сім’я. Це якраз та жінка, через яку він залишив маму.

Батько казав, що він дуже забезпечений, дітей в нього немає і не може бути. Він знає, як зараз складно в Україні, тому запрошує мене в Канаду, каже, що допоможе з усім, я буду жити в їх великому домі.

Він сказав, що у нього добра дружина, вона не проти, навпаки, хоче, щоб я поряд з ними жила, щоб в них не була самотня старість.

Батько довго вибачався, він навіть заплакав в телефон, каже, що дуже шкодує про все, що в молодості вчинив, було соромно телефонувати і мені і мамі, тому вирішив мовчати. Пояснював, що довго вони бідували, важко було жити в Канаді, а потім стали обоє багато працювати і згодом таки купили своє житло.

Будинок він великий і тато сказав, що перепише його на мене, щоб виправити помилку свою, але вони з дружиною будуть жити в ньому зі мною, поки житимуть ще. Батько казав, що там мене чекатиме хороше майбутнє, вони мені в усьому допоможуть і перспективи там дуже гарні для українців, я зможу влаштувати своє життя, адже в нашому невеличкому містечку нічого, особливо, доброго мене не чекає.

Розмова з батьком була такою щирою, він то плакав, то сміявся, то знову був сумний, він дійсно дуже шкодував, що так вчинив і було від нього таке безмежне тепло до мене, наче він весь час думав про мене і ніколи не забував про моє існування всі ці роки.

Я розумію, що такого шансу в житті у мене не буде і я зможу дуже змінити своє життя так, як і мріяти не могла.

Але, що мені мамі сказати? Як їй в очі подивитися, вона така нещасна була через батька? Це, виходить, що я її зраджу?

Фото ілюстративне.

Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.

Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.

You cannot copy content of this page