– Ти зовсім не вмієш готувати! – повчала мене свекруха. Жодного разу я не почула від неї похвали. Подальші роки шлюбу ми з мамою чоловіка практично не розмовляли. Ми переїхали і майже не бачилися. Але життя – бумеранг. Коли свекруха занедужала, чоловік привіз її до нас

Ще коли ми з Сергієм зустрічалися, я дала собі слово, що прийму його маму. Що докладу всіх зусиль для того, щоб сподобатися їй, щоб Сергій не метався між двох вогнів. Адже з дитинства я була свідком того, як важко розриватися моєму батькові між дружиною і мамою. Моя мама і бабуся по татовій лінії так і не знайшли спільної мови.

Бабуся не переварювала маму на дух. Коли мені було 14, не стало бабусі. Відразу на наступний день мама почала викидати її речі. Вона викинула в смітник все непотрібне: книги, журнали, одяг, постільну білизну, рушники – все, чого хоч раз торкалася бабуся. За матеріалами.

Через таку мамину поведінку у них з батьком часто виникали непорозуміння. Через пів року вони розлучилися, тата я більше ніколи не бачила. Маючи перед очима такий приклад вибудовування сімейних відносин, я дуже старалася полюбити маму Сергія. На жаль, виходило це в мене геть погано. Коли я уважно слухала її поради, вона невдоволено кривилася:

– Могла би і записати, все одно не запам’ятаєш!

Коли я готувала, вона обурено говорила:

– Ти зовсім не вмієш готувати! Ти це для свиней зварила?

Жодного разу я не почула від свекрухи похвали, натомість лише нескінченні докори. Моє терпіння почало здавати і я перестала мовчати у відповідь. Але такі відносини мені дуже не подобалися, я зрозуміла, що так ми далеко не заїдемо.

Тоді я вирішила поговорити по душах зі свекрухою. Я сказала, що рано чи пізно вона постаріє і їй ні на кого буде розраховувати, крім як на мене. Я була щира у своїх почуттях:

– Ви – доросла мудра жінка. Чому Ви не можете сісти і спокійно поговорити. Якщо Вам хочеться зробити мені зауваження, скажіть його спокійним тоном. Чого Ви прагнете? Розлучення? Щоб Ваш син був нещасний? А якщо він з’їде разом зі мною? Від подібного ніхто не виграє. Давайте спробуємо жити нормальною сім’єю, давайте спробуємо налагодити відносини, поки не пізно…

Вона слухала мене дуже уважно. У міру того, як я говорила, на її обличчі розквітала неоднозначна усмішка. Договорити вона мені не дала:

– Мені що, схилятися перед тобою тепер? Це ти увірвалася в наше життя! Прийшла в мій будинок, ходиш тут, як королева. Командуєш у мене під носом. Сім’ю вона нормальну хоче. Ти мене повчи ще! Хочеш жити мирно? Мовчи! Ось і весь секрет!

Вона встала і пішла до себе в кімнату. Коли чоловік прийшов з роботи, вона заявила йому:

– Ти можеш залишитися, а щоб твоєї дружини тут і духу не було!

Подальші роки шлюбу ми з мамою чоловіка практично не розмовляли. Ми переїхали і з нею майже не бачилися, але навіть на відстані вона намагалася псувати нам життя.

Але життя – бумеранг. Коли свекруха занедужала, чоловік привіз її до нас. Проте я відразу сказала, що так нечесно. Я не хочу віддавати цій жінці тією ж монетою, але і не хочу доглядати за нею. Крім того, це фізично неможливо, адже я щодня ходжу на роботу.

Ми знайшли свекрусі хорошу пару, яка буде дбати про неї за договором оренди. Нам її квартира потрібна, але не ціною догляду за матір’ю чоловіка, характер якої з роками ставав тільки гірше.

Як не дивно, свекруха, вперше в житті, мене підтримала. І вона – така одна. Всі друзі, родичі, знайомі, чоловік, діти – всі мене засуджують за те, що я відмовила в догляді мамі чоловіка.

Фото ілюстративне – zarpanews.

You cannot copy content of this page