– Ти за нього заміж не вийдеш! Я цього не дозволю! – мама Катерини настільки категорично це заявляла, що дівчина, знаючи її характер, добре розуміла, що мама не жартує.
– Ну чому, мамо? Ти ж його зовсім не знаєш! – намагалася виправити ситуацію Катя.
– Ти його бачила? Малий, миршавенький, та ще й з якої родини. А ти у нас он яка красуня, так що, доню, ти ще свою долю знайдеш. А перше кохання у кожної людини є, – мама була невблаганною.
Каті пощастило народитися єдиною дитиною у своїх батьків. Сім’я була доволі заможною, тож для своєї єдиної донечки батьки готові були зірку з неба дістати, найкращого для неї хотіли.
До того ж, дівчина вродою дуже вдалася – чорна довга коса, білосніжно-мармурова шкіра, і голубі як небо очі. Красуня неймовірна, як з картинки.
Тому мама і була проти такого зятя, як Любомир. Вони з Катрусею однокласниками були, так що вона добре знала цього хлопця, і не вважала, що він їм рівня.
А Катерина закохалася, та так сильно, що кращого за свого Любчика, як вона його називала, ніде в світі не знайти.
– Малий ростом, рудий, бідний – не такий чоловік тобі потрібний, – мама твердо винесла свій вердикт і відповіла відмовою, коли Любомир в 19 років прийшов до них свататися.
Анна, мама Катерини, визнавала лише одне, що розумний цей Любомир, бо он, навіть сам, своїми силами в інститут поступив, а вони багато грошей по знайомству заплатили, щоб їхня Катруся там вчилася. Але що то розум? До нього гроші потрібні, а цей бідолаха їхній донечці що може дати? От зараз одружаться вони, і що? На знімну квартиру підуть? Любомир же не має де жити.
Одним словом, не дозволили батьки, щоб донька заміж вийшла за того, кого всім серцем любила. А натомість, самі підшукали їй багатого нареченого.
Катерині не вистачило сміливості перечити батькам – вийшла заміж за нелюба. Ігор був багатий, красивий навіть, та й як людина непоганий, але полюбити Катруся його так і не змогла, хоч і народила йому у шлюбі двох синочків і намагалася бути для нього ідеальною дружиною.
Любомир важко пережив весілля коханої, навіть з міста переїхав в іншу область, де продовжив навчання, а згодом і теж одружився. Про Катерину намагався забути, але вона часто приходила до нього у снах. Так і жив чоловік: удень одним життям, а вночі, у снах, іншим.
Одного разу у них була зустріч випускників через 20 років після закінчення школи. Любомир з іншої області примчав, щоб побачитися з коханою наяву.
До того часу він вже став серйозним бізнесменом, директором однієї великої фірми. Йому дуже хотілося, щоб Катруся дізналася про його успіхи. Адже старався він по життю не в останню чергу і заради неї, заради того, щоб довести, що він її гідний, хоча розумів, що тепер уже нічого не зміниш.
Але Катерина не прийшла. Вона, до речі, готувалася – сукню нову купила, зачіску зробила, але коли сіла в таксі, раптом такі болючі спогади на неї нахлинули, що вона передумала і додому повернулася, бо зрозуміла, що не відпустила ще своє кохання, і коли побачить вона свого Любчика, то не справиться з емоціями.
Щасливою у шлюбі з багатим чоловіком Катерина не стала. Коли вони одружили молодшого сина, жінка сама подала на розлучення і приїхала до мами в село. Тепер уже літня мама не могла вплинути на рішення дорослої доньки, яка з її волі прожила нещасливе життя.
Катруся марніла з кожним днем все більше. Сини возили маму по різних лікарях і дорогих клініках, але причини не знаходилося, хоча жінка чахнула на очах. Складалося таке враження, що вона наче виконала свою місію – виростила синів, і вирішила відійти.
На жаль, дива не сталося, і одного ранку Катерина не прокинулася. Щоб провести її в останню путь, зібралися всі однокласники, приїхав і Любомир.
Літня мама як побачила його, так відразу і заголосила:
“Пробач, донечко. Може, з ним ти б стала щасливою…”
А Любомир не сказав ні слова, просто нахилився над своєю коханою і дивився на неї з любов’ю і захопленням як тоді, ще в юності. Він знав, що кохана йому не зрадила.
Плакала мама, гірко плакала, сльози каяття текли по її зморшкуватому обличчі, бо вона нарешті зрозуміла, якої страшної помилки припустилася. Не можна вибирати долю своїм дітям, не можна… Тільки вона зрозуміла це занадто пізно.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
