– Ти все неправильно зрозуміла, мамо, – каже мені син по телефону. – Тітка до нас в гості приїхала, і не вірить, що ти навіть до Провідної неділі не залишилася, а відразу поїхала в Італію.
– До нас що, тітка Світлана в гості прийшла? – перепитала я. – То дай їй каву і інші гостинці, я в літній кухні в шафі для неї сумку приховала, – кажу.
Світлана – моя рідна сестра. Живемо ми з нею в сусідніх селах, і зазвичай зустрічаємося вже після Великодня, бо на саме свято я з своєю родиною хочу побути, а сестра з своєю.
Родина у Світлани чимала, вона має четверо дітей, а зятями, невістками і внуками виходить повна хата гостей.
У мене лише один син, маю невістку і двох внуків.Заради них живу і стараюся, бо хто як не я їм допоможе.
15 років тому у мене з’явилася можливість поїхати в Італію на заробітки, і я нею скористалася. Син на той час ще був неодруженим, йому було всього 20 років, але вже міг залишитися сам і господарювати.
Я дуже хотіла мати гарний дім, порадилася з сином, і він мене в цьому підтримав. Стали ми будуватися. Я гроші заробляла, Вадим керував будовою.
Мені було приємно усвідомлювати, що моя праця матиме результат, бо син дуже старався, поводив себе як справжній господар.
Одружився Вадим лише тоді, коли дім вже був готовий. Невістку він привіз з міста, але стали вони жити у нас в селі. Ще б пак, дім вийшов на славу – два поверхи, дві кухні, два санвузли.
Моє материнське серце раділо, і я була впевнена, що син все так проектує, щоб коли я повернуся, я жила з ними, але мала окрему кухню.
Та все виявилося значно складніше. Зрозуміла я це, коли приїхала в цьому році на Великодні свята додому. Перед тим я не приїжджала аж 5 років, останній раз я була у сина на весіллі.
– Мамо, ось твій диванчик, розміщуйся поки, а ми обід приготуємо, – сказав мені по приїзду син.
І все б нічого, але привів він мене не в нову хату, а в літню кухню.
Я нічого не сказала, але відчула, як клубок підступив мені до горла. З дороги я була втомлена, 36 годин в автобусі, тому я не мала сил сперечатися, мені хотілося просто помитися і відпочити.
Щоправда, невістка накрила гарний стіл, ми пообідали і я пішла в літню кухню відпочивати. Якщо чесно, то я ще сподівалася, що син мене закличе до нової хати, але цього не сталося.
На Великдень ми всі разом пішли в церкву, потім був святковий сніданок, який невістка разом зі мною організувала, а після цього я знову пішла відпочивати на диванчик в літню кухню.
Звичайно, що мені було сумно і гірко, до того ж, після обіду до сина прийшли в гості його друзі, і вони сиділи всі за столом, а мене навіть не думали кликали.
Вже під вечір я вийшла з дому, щоб трохи подихати свіжим повітрям, погода була гарна, тепленько, і я сіла на лавку під старою хатою.
На подвірʼї син говорив з своїм другом.
– Гарний у вас будинок! – з захопленням каже той.
Син задоволено кивнув.
– То він уже на тебе переписаний, чи ще на мамі? – питає.
– Ще на мамі, – якось з сумом відповів мій син. – Не знаю, на що вона чекає. Я тут почуваюся наче квартирант, – став скаржитися Вадим.
Мені від почутого аж зле стало. А що, власне, не подобається моєму сину? Що документи досі на мені? Та це ж логічно, бо дім був збудований за мої гроші.
Зрозуміло, що будинок Вадиму буде, він же у мене єдина дитина. То навіщо вести такі неприємні бесіди з посторонніми людьми.
Образила мене ця ситуація дуже. Вирішила я повертатися в Італію. Нема мені чого вдома сидіти в старій літній кухні.
Син мене заспокоює, каже, що я все не так зрозуміла, але я якраз все правильно зрозуміла. і не збираюся нічого зараз відписувати.
Це ж я ще власниця, і син уже мене в літню кухню відправив, а що буде, як я на нього все оформлю?
В мене навіть з’явилася думка заробляти собі на однокімнатну квартиру і жити окремо від них.
Як вважаєте, це буде правильно?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
