fbpx
Життєві історії
«Ти схожа на сільську жіночку», – чую я щодня. Свекруха мене ніколи не любила. Щоб я не робила, їй не подобається. Не так прасую сорочки, речі брудні, весь будинок в пилу. Коли я чекала дитину, думала все зміниться. Та не склалося

«Ти схожа на сільську жіночку», – чую я щодня. Свекруха мене ніколи не любила. Щоб я не робила, їй не подобається. Не так прасую сорочки, речі брудні, весь будинок в пилу. Коли я чекала дитину, думала все зміниться. Та не склалося

2 роки тому я вийшла заміж за кохану людину. Ми з Сергієм познайомилися в інституті. Між нами спалахнула любов, і стали зустрічатися. Відразу після закінчення університету розписалися і почали жити з його мамою. За матеріалами

Свекруха мене ніколи не любила, і зараз не любить. Щоб я не робила, їй не подобалося. Не так прасую сорочки, речі брудні, весь будинок в пилу і т.п. Загалом, кожен божий день вона вичитувала мене.

Тетяна Іванівна думала, що я не гідна бути з Сергієм. Я все терпіла, не хотіла, щоб був скандал.

Коли чекала дитину, думала, що все зміниться. Дійсно, багато що змінилося, але ненадовго. Свекруха жодного поганого слова на мою адресу не говорила, називала мене донечкою, все було нормально. Я і справді думала, що відтепер все буде інакше.

Але відразу після народження сина все повернулося у звичне русло. Лише сама тема критики зазнала деяких змін. Якщо тоді для свекрухи я була просто якоюсь недотепою, то тепер стала ще й потворною. Справа в тому, що під час того, коли чекала дитину я набрала трохи зайвого. Здавалося, нормальне явище, але ні. Для свекрухи це щось, що виходить за межі розумного.

З цим я не можу нічого вдіяти. Це генетика.

Чоловік щасливий, каже, що зараз я стала ідеальною. «Якщо чесно, люблю таких жінок», – говорить він. Мені й самій все подобалося, але свекруха продовжує говорити про те, яка я некрасива. «Ти схожа на сільських баб», – повторює вона.

Ні, не можу не бачитися з нею, ми живемо в одному будинку. Чоловік цілий день працює, я дивлюся за дитиною, а вона нічого не робить. Сваритися з нею не збираюся, оскільки мене не так виховували. Але відчуваю, що ще трішки, і я зiйду з розуму. Говорити що-небудь чоловікові не хочу. Не уявляю, як буду пояснити поведінку його матері.

Справа в тому, що в присутності інших людей Тетяна Іванівна дуже добре ставиться до мене, говорить лacкаві слова. Вичитує тільки тоді, коли вдома нікого немає. Вона запевняє мене в тому, що скоро я і зовсім залишуся одна, так як Сергієві не потрібна «пухкенька дружина».

Зізнаюся, я навіть сама почала задуматися про те, от тільки не можу зараз сісти на обмежене харчування: продовжую годувати дитину. Мені потрібно чекати, поки вaга самостійно піде.

Прикро, дуже прикро. Зараз я повинна радіти життю і насолоджуватися кожною хвилиною материнства, але сиджу тут і зі сльозами на очах і бoлем в душі розповідаю вам про це.

Фото ілюстративне, з вільних джерел

facebook