Юлечка народилася і виросла в селі. Але дівчина росла сильно розумна і талановита, і батьки відправили вчитися її до найближчого міста, туди їхала вся молодь з цього села.
Хто вчитися, а хто працювати. За матеріалами
Велика частина з них, вважала за краще там і залишатися, тому саме село здебільшого складалася з бабусь і дідусів, молоді практично і не було.
Юля спокійно навчалася у міському університеті, там же навчався її хлопець, з села. Потім вони влаштувалися на роботу. Вона в меблеву фірму, а він туди ж, але водієм.
Вони вже жили разом, і Юля чекала дитину. Планували одружитися, але її нареченого не стало.
Юля плакала, але, що тепер робити. У декреті, в місті, в орендованій квартирі, вона не зможе прожити одна. І вона прийняла рішення повернутися додому, до батьків. Там наpoдити, а потім і на роботу вийти.
Але приїхавши додому, мати виставила її за поріг, після довгих пояснень:
-Ти, що ж це, зганьбити нас вирішила? Ми тебе вивчили, в місто відправили, а ти ось як виходить ?! Іди і не повертайся!
Юля не очікувала такої реакції, але вирішила поїхати. Повернутися назад в чуже для неї місто. Їй не залишилося вибору, вона вирішила все змінити. Весілля не було.
Вона брела на зупинку, але зустріла свою давню подругу. Та, теж їхала у справах в місто, і запропонувала підвезти Юлю. По дорозі Юля все їй розповіла, як закохалася в Антона, як він її любив, як вони хотіли малюка, як планували одружитися і жити. І як різко все змінилося.
-Подруга, ти що удумала? Це єдине, що у тебе залишилося від коханої людини і ти хочеш його yбuти? Думаєш, все забудеться? Так ти ж потім сумувати будеш сама.
-Мені ніхто не вірить, що це дитина Антона. Мені жити нема на що, як я зможу підняти сама дитину?
Тут Юлина подруга різко загальмувала.
-Як це ніхто не вірить? А ти до мами Антона ходила? Казала їй?
-Ні. Ні до чого це.
-Так, стоп. Мої справи почекають, твої тим більше.
Юлина подруга розвернулася і попрямувала прямо до будинку Антона. Вона буквально силою змусила розповісти, що сталося у них з Юлею і до чого це призвело.
Галина Миколаївна, подивилася на двох подруг, і закрила обличчя руками. Беззвучний плач. Такий гучний і невтішний. Дівчата стояли і мовчали …
-Дитиночко моя! Спасибі тобі! Я ж вже й не сподівалася! Нікого в мене і не залишилося, сама знаєш. Чоловік і син залишили мене. Радість то, яка! Я ж уже і сама про погане думала. А у мене тепер нове життя почалося! Спасибі тобі. А жити будеш у мене! Дитинку народиш, разом виховувати будемо. А там видно буде, дочко, хочеш на роботу виходь, а не хочеш, так помагай тут по городу, у мене ще пенсія є. Проживемо.
Ось так, рідна мама погнала, а свекруха прийняла, як дочку.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
