Я ніколи не вірила, що чужі люди можуть допомогти більше, ніж рідні. І, можливо, я б так і залишилася з цією думкою, якби не одна випадкова зустріч.
Мені 38 років, я мати чотирьох дітей. Старша донечка вже закінчила школу і зараз навчається в університеті. Ми нею дуже пишаємося, вона навіть умудряється шукати підробітки, бо бачить, що нам з чоловіком зараз дуже непросто.
На даний час вік моїх дітей – 12, 8 і 4 роки. Найменша – це моя маленька принцеса, яка зовсім нещодавно святкувала свій четвертий день народження. Коли наближається святковий період, зокрема свято Миколая, я завжди намагаюся зробити для них свято, адже це важлива частина дитинства – моменти радості, подарунків, відчуття магії.
Цього року все було по-іншому. Проблеми почалися ще рік тому, коли наші доходи різко зменшилися. Ми з чоловіком, як багато хто з інших людей, мріяли про квартиру, планували створити затишок для наших дівчат, але зараз навіть на їжу і комуналку ледве вистачає.
Подарунки на свята стали недосяжною мрією. Коли мої діти написали листи до святого Миколая, я зрозуміла, що навіть на найпростіші подарунки типу цукерок і мандарин мені не вистачить грошей. Якщо чесно, то я навіть не знала, як буду святкувати з ними, коли все навколо здається таким безнадійним.
Мій чоловік ще раніше виїжджав на заробітки, а зараз, через ситуацію в країні, він не може залишити місто, де ми живемо. Тому роботи для нього майже не залишилося. Нещодавно він влаштувався на СТО, але це не приносить значних прибутків.
Я працюю теж, але зарплата в мене невелика. Тому на подарунки дітям я навіть не наважувалася сподіватися. Але як можна подивитися в очі своїм дітям, коли вони так чекають цього свята? Я вирішила, що хоча б на кілька іграшок зможу зібрати гроші.
Якось я поверталася з роботи і випадково зустріла свою шкільну подругу Настю. Ми не бачилися багато років, років 15, мабуть. Я була дуже рада зустрічі, адже коли ми були молодші, дуже добре дружили, і навіть після того, як кожен із нас пішов у своєму житті своїм шляхом, ми час від часу підтримували контакт.
Настя була завжди жвавою, оптимістичною, і це відразу виявилося у нашій розмові. Вона запропонувала зайти в кафе, і я, звісно, не відмовилася. Я з радістю прийняла її запрошення, хоч і знала, що грошей у мене майже немає.
Поговоривши трохи, Настя розповіла, що зараз живе у Франції, працює вже кілька років, заробляє непогано, і останнім часом вона вирішила приїхати в Україну, щоб підшукати собі варіант для покупки квартири.
Я ж поділилася своїми переживаннями: як важко нам з чоловіком через нестачу грошей, як ми намагаємося забезпечити дітей всім необхідним. Я згадала, як важко святкувати з ними, коли на подарунки просто не вистачає. Моя подруга вражено подивилася на мене.
“Ви з чоловіком, ви маєте чотирьох дітей! Це неймовірно, я завжди захоплювалася твоїми силами, твоєю здатністю не здаватися”, – сказала Настя, і мені стало приємно чути такі слова, але одночасно я згадала, що не можу своїм дітям нічого дати, навіть подарунки купити, тому відчула себе поганою матір’ю і опустила очі.
– Ти не сприйми це за образу, просто у мене своїх дітей немає, і я хотіла б тобі трошки допомогти, – сказала Настя і витягнула з гаманця 200 євро і поклала їх на стіл.
– Це для твоїх дітей, – сказала вона. – Я хочу, щоб на святого Миколая вони отримали подарунки. Я хочу бути Миколаєм для твоїх малят.
Мене вразило її рішення. Як так? Як людина, яка давно зі мною не бачилася, може так без вагань допомогти? Я спочатку не могла повірити своїм очам.
Я намагалася відмовити подрузі, мені було дуже незручно брати у неї гроші, але вона була рішучою.
Вона навіть пішла зі мною в магазин іграшок, і ми разом вибрали дуже красиві ляльки для моїх трьох молодших дівчат. Настя навіть не хотіла слухати, коли я намагалася повернути їй гроші. Вона сказала, що не чекає від мене нічого натомість, і просто хоче, щоб мої діти отримали свято.
Я пообіцяла, що як тільки буду в змозі, віддам їй ці гроші, але Настя не захотіла цього слухати. Вона сказала, що для неї важливо було просто зробити добро. І все.
Я поки не знаю, як їй віддячити. Адже її вчинок справив на мене величезне враження. Я дійсно молюся, щоб Бог послав їй ту саму радість, яку вона принесла мені та моїм дітям – щоб вона стала матір’ю, адже це її найбільша мрія. Вона настільки заслужила на щастя, що я не можу уявити, як це може бути по-іншому.
Іноді ми все-таки забуваємо, що добро може йти від тих людей, яких ми зовсім не очікуємо побачити на своєму шляху.
Життя може бути важким, але є люди, здатні створювати в ньому справжні чудеса, і я вперше в житті зрозуміла, що чужий може допомогти більше, ніж рідний. Іноді нам треба просто відкрити серце і прийняти це добро, не сумніваючись у його щирості.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
