fbpx

Ти моя “Айсун”: як українка вдруге знайшла своє щастя і поїхала у Туреччину за кoхaнuм

Анна ще змалку росла у дуже щасливій родині. Її мама працювала вчителькою, батько крутився у фінансовій сфері. Тому, безтурботне дитинство, яскрава юність, щасливий шлюб та нaрoджeння донечки.

Коли Анна вийшла на роботу після дeкрeтної відпустки, то їй вже довірили керувати банківським відділенням. Оскільки, вона була завжди відповідальною, завжди зосередженою, при цьому привітною і милою молодою жінкою, яку любили й поважали.

Її донечка росла, добре вчилася. Тому й вирішили, що здобуватиме освіту у Польщі. Тим паче, що сім’я була з достатком.

Чоловік Анни – Сергій, був вiйськoвuм, але патріотично налаштованим українцем. Тому з початком подій на Майдані він відразу став на сторону людей. З перших днів поїхав у Київ, щоб підтримати побратимів і залишився там назавжди. Снaйпeрськa кyля зaбрaла його жuття, скoсuвши на Інституцькій. Його усміхнені й щирі очі й досі дивляться на перехожих з фотографії із чорною стрічкою біля Хреста, встановленого на честь Небесної сотні.

Горе злaмaло Аню, і вона перестала ходити на роботу. Вона перестала спілкуватися з людьми, не відповідала на телефонні дзвінки. Лише чекала доньку Вітусю з Польщі, яка приїжджала раз на місяць та була розрадою для матері. По закінченню навчання Віта отримала диплом професійного косметолога.

У Польщі дівчина познайомилася з майбутнім чоловіком, який кілька років чекав, коли дівчина закінчить навчання, та запропонував одружитися.

Аня ожила, коли почалися передвесільні клопоти. Вона ніби знову дістала крила: допомагала молодятам у всьому, радила, тішилася. У день весілля з гарною зачіскою у новій сукні щаслива мама благословляла молодят на довге й щасливе життя. Крізь сльози посміхнулася, згадала своє весілля з пoкiйнuм Сергієм. Ніс її на руках, а вона обіймала руками наче крилами. Захищала майже двадцять років, та не вберегла.

Задумливу українську красуню зі щасливими, але сумними очима помітив солідний чоловік, який стояв осторонь від усіх. Він приїхав на весілля з далекої Туреччини, щоб привітати сина сестри, яка після навчання залишилася в Україні.

Беркер Догукан – дядько нареченого, був високим, спортивної статури, смаглявий з темними очима та хвилястим волоссям, в якому де-не-де нитками сріблилась сивина. Імпозантний турок притягував зацікавлені погляди багатьох жінок: і молодих, і старших. Але всім чемно відмовляв, мовляв не танцює, а сам тихцем спостерігав за Анною.

Йому сподобалася мати нареченої тим, що не метушилася, не кокетувала з чоловіками, а була сповнена тихого щастя. Була красивою у своєму мікровсесвіті. Того дня навіть не наважився підійти. А наступного вже мав відлітати на батьківщину. Весільним подарунком від нього стала подорож для молодят у Туреччину.

Беркер, наступного дня, довго не вставав з ліжка, бо не хотів повертатися. Він відчував, що тут залишається йому щось незбагненно дороге й рідне. Не йняв віри, що це українська жінка. Адже мав за своє життя їх багато, а зараз хотів одну: бачити, торкатися, слухати, обіймати, захищати, кoхaти.

Тому вирішив ще не повертатися на батьківщину. Набрався мужності запитати про неї в племінника, попросив телефон. Коли почув її голос, аж затремтів, здалося – говорила музикою.

Коли на ранок після весілля пролунав дзвінок і Аня почула незнайомий голос, то захвилювалася. Чи все гаразд з молодятами, вони ж сьогодні відлітають у Туреччину в весільну подорож? Проте заспокоїлася, коли почула приємний чоловічий голос, а коли Беркер назвав себе, згадала і його самого.

Він сподобався Ані, але ж бачила, як увесь вечір навколо турка крутилися і дівчата, і молодиці. Куди їй, вдові, та ще й не така молода. Тому трохи здивувалася дзвінкові, а коли він запросив на каву, то й розгубилася.

Вона збиралася не як на побачення, бо все ж хотіла виглядати звичайною, але всередині все зaвмuрaло. Сотні думок і запитань: чому він запросив? Який він? Що саме хоче почути чи побачити в мені? Чи готова я сама до нових стосунків, та й хіба це стосунки, він в Україні на один день.

Аромат кави та чаю витав над їхнім столиком, а вони сиділи і дивилися одне на одного. Взяв її за руку, теплу і ніжну в свою велику та міцну. Аня наче розчинилася, як грудочка цукру в гарячому напої. Заглянув в очі, самими губами промовив: «Ти моя», і вона почула його.

Потім була довга й тепла розмова. Так, як Беркер, зaкoхaний у свою країну, то багато розповідав про Туреччину, як там гарно, яскраво і тепло. Він розповів їй, що має свій невеличкий бізнес, не багатій, але живе в достатку. Вона розповідала лише про доньку, не хотіла торкатись минулого. Хоча воно мимоволі затягувалося димкою світлої пам’яті, адже було в її житті багато хорошого.

А Беркер заглядав їй в очі, лагідно називаючи її при цьому «Айсун».

– Що таке «Айсун»? – пошепки питає Аня, ніяковіючи при цьому як дівчинка.

– Прекрасна як місяць, – каже Беркер, цілуючи руку. – А ще: Акджан (біла душа), Бешгюль (пелюстки троянд), Гізем (таємниця).

Вони розмовляли тихо-тихо, ніби торкаються душами. Розуміють одне одного з півслова, чують з півзвука. Зaкoханi та відірвані від реальності, красива українка та справжній чоловік з Туреччини. Ніжність та загадковість, краса та сила.

Беркер також буа вдівцем, тому вже наступного дня запропонував Анні одружитися. Давно, ще нeнaрoджeною зaгuнyлa його дитина та молода дружина під час тeрaктy. З того часу мав жінок лише для тiлa, не для душі. А ще, знаючи туристів з країн колишнього СНД, ніколи не дивився на цих жінок. До того часу, поки не побачив Анну-Айсун.

Для нього вона була інша: щира і гарна, проста і водночас загадкова. Коли питав себе, що знайшов у ній – відповідав відразу ж: знайшов свою половинку. Не міг вже без неї, як і не міг без батьківщини.

– Чи погодиться Анна-Айсун поїхати у далеку для неї, рідну для мене країну? – питав себе чи не з першої миті знайомства. «Все, що маю – буде твоїм, а найголовніше – моє сeрцe».

– Завтра повертаються діти, – радісно щебетала Аня, – як вони відпочили, як провели час, як там у екзотичній Туреччині.

Вигукнула і потупила очі жінка, яка ніколи не подорожувала світом, хіба ото лиш доньку на навчання відвозили з чоловіком. А зараз хотіла в Туреччину, стільки знала, чула, але не бачила.

– Анно, прошу тебе, будь ласка, будь моєю дружиною і поїдьмо в Туреччину. Все, що маю – буде твоїм, а найголовніше – моє сeрцe, – з тремтінням в голосі та благальним поглядом звернувся до українки турок. – Ніколи не ображу, будеш кoхaнoю і завжди бажаною, будеш в мене єдиною, навіки, – запевнений Беркер.

Читайте також: “ДУМАЛА, ПОПРАЦЮЮ РІК І ПОВЕРНУСЯ”: УКРАЇНКА ВЖЕ БІЛЬШЕ 15 РОКІВ ЖИВЕ В ІТАЛІЇ І ДОПОМАГАЄ БIЙЦЯМ АTО

Перед поїздкою пішла помолитися у церкву та на цвинтар попрощатися з колишнім чоловіком, попросити прощення та благословення.

І вже через два роки нaродuвся Андрійко-Айтюрк. Раділи його нaроджeнню українські бабуся з дідусем, та святкувала декілька днів народження хлопчика велика турецька родина.

Проте найбільше тішився Беркер, дякував своїй дружині – Анні-Айсун за такого красивого і здорового синочка. Тепер рід Догукан матиме достойне продовження! У ньому поєднані українська краса та щирість, турецький характер і мужність. Наперекір злим вiйнaм, тeрaктaм та людям вони збудували своє щастя, таке неймовірне і довгоочікуване, справжнє.

Джерело.

You cannot copy content of this page