fbpx
Життєві історії
– Ти мені вiдразу спoдобався! – неспoдівано шeпнула на вуxо наpечена рiдному бpатові свого чoловіка. Коля пpиїхав днів п’ять тому. І як тiльки пoбачив мaйбутню дpужину бpата, вiдразу ж втpатив спoкій. Надранок вoни oбоє бyли в лiсі

– Ти мені вiдразу спoдобався! – неспoдівано шeпнула на вуxо наpечена рiдному бpатові свого чoловіка. Коля пpиїхав днів п’ять тому. І як тiльки пoбачив мaйбутню дpужину бpата, вiдразу ж втpатив спoкій. Надранок вoни oбоє бyли в лiсі.

Всю дорогу, молодий чоловік був у піднесеному настрої, як ніяк, їхав на весілля до рідного брата, і рідних побачити заодно. Хто ж знав, що все так обернеться. Джерело

Коля приїхав днів п’ять тому. І як тільки чоловік побачив майбутню дружину брата, відразу ж втратив спокій. Розумом він розумів, що навіть думати не повинен про чужу жінку, а ось з серцем, нічого не міг вдіяти.

Таких красивих дівчат, як Уляна, він ще не зустрічав на своєму віку. Зелені, смарагдові очі красуні, просто зводили з розуму. Від цього погляду, він нікуди не міг подітися, ні вдень, ні вночі.

– Коля! Брат! Що ж ти як не рідний сидиш? – здивувався Олексій. – Чи не радий моєму щастю? – засміявся брат.

– Радий. Дуже радий! – Микола відвів погляд, і піднявся з-за столу.

Чоловік хотів пройтися по селу, привести свої думки в порядок. Він багато випив того вечора, голова гула і крутилася.

– Коля! А ти не хочеш потанцювати з нареченою? – блиснула своїм смарагдовим поглядом Уляна.

– Чому б і ні? Підемо, потанцюємо! – заплітаючоюся мовою виголосив Микола.

– Ти мені відразу сподобався! – несподівано шепнула на вухо наречена.

– Дуже шкода, що ми так пізно познайомилися з тобою!

– Так, шкода. Може все кинеш, і втечеш зі мною ?! Я забезпечений, ти ні в чому не будеш потребувати. Все життя буду носити тебе на руках! – несподівано для себе запропонував захмeлілий чоловік.

Уляна пильно подивилася на нього, і на хвилину забарилася:

– Знаєш, а я згодна! Що за життя чекає мене в цьому селі? Одна туга. Тільки, як же нам бігти?

– Я буду чекати тебе на світанку біля лісосмуги. Прийдеш? – прямо запитав Коля.

– Так. Прийду! – прошепотіла Уляна.

Читайте також: Віра вiдразу ж зателефонувала у Львів. Тiльки встигла назвати себе, скaзати, що Дмитро при cмepті, як Лариса oбклала її дoбірною нецeнзурною лaйкою: “Сaма дoвела його до xвороби, то й виxоджуй. А йому тaк і тpеба, щоб не гyляв на стaрості лiт з ким тpапиться”. Ні кoлишня дpужина, ні pідна дoчка на поxoрон не пpиїхали. Кpовно обpазилися, що “на стаpості літ із мoлодою зiйшовся — всього на п’ять років стаpшою за влaсну дoчку.”

Музика стихла, і гості знову повернулися за стіл. Микола пішов в будинок нетвердою ходою, і відразу ж завалився спати. Незабаром, веселощі затихли. Гості стали розходиться по домівках.

Микола прокинувся як тільки задеренчав світанок. Голова була важкою, а думки туманні. Через пару хвилин, чоловіка кинуло в жар. Він згадав вчорашню розмову з Уляною.

“Боже мій! Що я творю?! Бігти, терміново тікати звідси. Від гріха подалі»- подумав чоловік, і став тихенько одягатися. У будинку стояла тиша, після бурхливого гуляння, рідні міцно спали.

Микола одягнувся наспіх, підхопив рюкзак, і тихо вийшов з дому. До станції було не далеко, пару кілометрів ходу.

Село залишилася далеко позаду. Чоловік йшов по нерівній, вибоїстій дорозі, і розмірковував про вчорашній випадок: «Гаразд я, перебрав зайвого, але Уляна ж не пила. Не любить вона мого брата, зазіхнула на красиве життя. Гаразд, нехай самі розбираються! Я не суддя цій жінці, теж хороший»

Раптово, у лісосмуги, Коля помітив знайомий силует. «Бог ти мій! Уляна! »- злякaно прошепотів він.

– Миколка! Я вже цілу годину чекаю! Змерзла вся! – солодко усміхнулася жінка.

Уляна підійшла до чоловіка, і хотіла обійняти його.

– Іди! Не роби дуpниць! Я вчора наговорив всякої нісенітниці. Загалом, забудь! Повертайся до чоловіка, – сказав зі злістю Коля.

– Гад ти! Думаєш, тобі це зійде з рук? Я всім розповім, як ти приставав вчора, так хотів відвезти мене. На все село зганьблю тебе! – крикнула зі злістю красуня.

– Не варто! Досить того, що ти себе згaньбила! – почувся ззаду знайомий голос.

Уляна здригнулася. Оглянувшись, вона побачила Олексія. У чоловіка в очах було скільки відчаю і розчарування, що було боляче дивитися на нього.

– Брат! Прости якщо зможеш! Чесно, я не зі зла! Лихий попутав, – опустив голову Микола.

– Розумію тебе. Ця бісова, кого хочеш з розуму зведе. Коля, не їдь. Мати не бачила тебе кілька років, я скучив. Що ж ти як злодій, нишком? – важко зітхнув Олексій.

Уляна послухала чоловічу розмова, фиркнула, і пішла назад, в село.

– Гаразд, підемо назад. Сам не зрозумію, що зі мною діється, – Коля поплескав брата по плечу. – Ти не сприймай так близько до сеpця. Може ще притретеся один до одного.

– Ні, Коля. Вона сьогодні, стала зовсім чужа мені. А навіщо мені чужа дружина?

– Напевно ти правий! – виголосив Микола.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook