Сама ти винна у всьому, немає чого матір рідну винуватити. Я лише, як краще тобі і дітям твоїм хотіла, тому май совість – мовчи, – незадоволено сказала мені мама ввечері, коли я одягалася і виходила на вулицю просто прогулятися, бо ніколи й подумати не могла, що з рідною людиною мені буде так важко жити.
– Ти, мамо, не перебільшуй, ти дуже важка людина, а найгірше те, що ніколи цього не визнаєш, тобі, насправді, байдуже було до мене, ти просто звикла командувати нами завжди, от і все, – наважилася сказати я, коли вже закривала за собою двері, бо знала, що далі, якщо матір щось і казатиме, то чути я нічого не буду вже.
Хоча вечір був прохолодним, але мені хотілося побути самій, подалі від мами, здавалося б рідною людини.
Заміж я вийшла 7 років тому, життя моє було до того не просте, адже, ще коли я була маленькою, то нас з мамою залишив тато, він іншу знайшов.
– Твій батько не лише байдужий до мене, йому й на тебе байдуже, ось такого маєш тата, – не раз докоряла мама мені, наче це я винна була в цьому.
Ні, я не можу сказати, що моя мама недобра людина, чи вона не любила мене, але вона дуже багато працювала, щоб утримати нас двох, тому мало часу приділяла мені, але коли знаходила вільний час і ми разом з нею були вдома, то мені доводилося непросто, адже моя мама з тих людей, які постійно незадоволені життям, хоча й вона дійсно мала на це причини.
У мами не було друзів чи подруг, особливо, особисте життя у неї не складалося теж, а родичі не дуже любили з нею спілкуватися, теж, до речі, через характер її, тому мама постійно намагалася виказати все мені, бо більше їй не було навіть з ким поговорити.
Тому, якщо діти люблять проводити час з батьками, то мене дні, проведені вдома разом з мамою лише засмучували, бо нічого доброго і веселого я від неї не чула, навіть тоді, коли підросла і сама стала працювати, заробляти гроші і життя наше трохи налагодилося.
– У мене лиш одна надія на тебе, коли ти станеш самостійною і зароблятимеш на себе, то вже й мені зможеш допомогти, а не лише на моїх харчах сидітимеш, – не втомлювалася повторяти вона мені.
Я вже й і вивчилася, і працювати пішла, і заробляла на себе, жити нам стало легше, але мама не змінювалася, вона постійно скаржилася на життя і знаходила причини докоряти мені.
На відміну від інших, нам пощастило хоча б тим, що у мами квартира є трикімнатна, вона їй дісталася ще від її батьків, тому нам хоч на дорогущу оренду не потрібно було витрачатися, а це важливо в наші дні.
А потім я вийшла заміж за Артема. Мені дуже пощастило з ним, він добра та спокійна людина, поважає мене і піклується добре.
Та, на жаль, свого житла в нього немає, та й в мене можливості немає за оренду платити, тому ми з мамою стали жити.
Як не дивно, Артем дуже сподобався моїй мамі, каже, що він надійна людина і сама дуже просила, щоб ми жили з нею, адже їй одній важко буде жити і платити за комунальні, та й в трикімнатній квартирі постійно ламається щось, потрібно ремонтувати, тому добре, коли добрий зять під боком, який все швидко виправить і допоможе, адже чоловіка в квартирі не вистачало давно.
– Живіть, діти, зі мною, так краще буде для всіх, – мама говорила мені і Артему.
– Якби нам важко не було, але жити з батьками це не найкращий варіант, повір, ми будемо шкодувати про це. Найгірше те, що, якщо ми відразу не станемо жити окремо, потім ще важче буде піти, адже діти підуть і нові проблеми з’являться, молодим простіше розпочинати життя, – стояв на своєму Артем.
Але я його переконала жити з мамою, адже розуміла, що так краще буде, ми не будемо платити за оренду, а відкладатимемо гроші на своє майбутнє, та бачила, як мама полюбила Артема, тому сподівалася, що вона зміниться.
Після весілля так і стали жити в маминій трикімнатній квартирі, зробили гарний ремонт, доклалися дуже, адже змінювати потрібно абсолютно все, так як багато років там ніхто не робив ремонт
Потім одне за одним у нас з’явилося два синочка і здавалося б живи та радій.
Та з роками мама моя стала змінюватися в гіршу сторону. Вона постійно бурчала, невдоволена була:
– Твій Артем на все готове прийшов, нічого не приніс з собою у ці стіни, а зараз бачиш государем себе тут відчуває, так і каже, мій дім.
То зять не так ходить, то багато їсть, то мало з нею спілкується, то тихо вітається. Загалом, мама моєму чоловікові докоряла постійно, як тільки бачила його і Артема це дуже втомлювало.
– Давай підемо на окреме житло, бо я так більше не хочу тут жити, а ні – то я візьму ще один підробіток, аби менше вдома бути, не можу вже жити з нею під дахом одним.
Але я знала, що грошей у нас мало дуже, якщо платитимемо оренду, то не вистачить на життя, а в нас двоє дітей, та й мама мені з дітьми ну дуже допомагала, не дивлячись ні на що.
– Трішки почекай, Артемчику, трохи грошей відкладемо і з’їдемо, – заспокоювала я чоловіка.
Але час йшов, як не одне то інше траплялося і гроші все ніяк відкласти не могли, чоловік до ночі, а то ще й у вихідні сидів на підробітках, а одного дня сказав мені:
– Я, Ірино, більше так не можу, поважаю дуже тебе, тому не буду приховувати, що я від тебе йду, буду собі інше життя будувати, щасливе і людське якесь.
– Що ти таке говориш? А я? А діти? Про нас ти подумав? А як же наше щасливе життя? – не могла я повірити в те, що відбувається.
– Ти таке життя обрала сама.
– Артеме, давай з’їдемо від мами, давай змінимо все, я готова зробити так, як ти просив, давай і ми разом будемо щасливими, – пробувала я вмовити чоловіка, як дитина, сама не розуміючи наскільки все серйозно.
– Вже пізно, Ірино, я іншу покохав і вона чекає дитину.
Артем з’їхав від нас, подав на розлучення, аліменти він платить справно, але з дітьми спілкується мало, чомусь.
– Не втримала ти свого чоловіка, тому тепер будеш як я, потрібно було мене слухати і відразу командувати ним, а не вільне життя йому дозволяти. Чому він до ночі на роботу ходив? Чому вихідні не проводив вдома, – мама продовжувала докоряти мені.
– Ні, це ти, мамо, в усьому винна, – наважилася я поставити її на місце.
Та мама досі не вважає, що вона завинила чимось і що я і мої діти тепер без хорошого чоловіка і батька залишилися. А я переконана, що це саме вона зруйнувала моє сімейне життя. Артем живе з тією жінкою, вони одружилися, у них вже є син.
А я іду холодним осіннім вечором і не знаю, що мені робити. Чи можу ще повернути чоловіка в сім’ю я? Чи це мама моя винна, в нашому розлученні, чи я сама?
Грошей у мене зараз немає, щоб жити окремо від неї, тому ми й далі разом живемо.
Вже думала їхати в Німеччину з дітьми. Але як я там буду сама, адже ніколи не була за кордоном. Як там самотні жінки з дітьми живуть? Чи варто мені покидали зараз Україну, коли маю своє житло, але не маю щастя у ньому?
Фото ілюстративне.
