– Ти маєш приїхати, ти – мама. Як це ти не будеш на весіллі у рідної дитини? – картає мене моя сестра, яка наполягає на тому, що я маю приїхати з Італії на весілля до дочки.
А у мене ну зовсім нема ніякого бажання їхати додому, та ще й бачитися з усіма своїми родичами, особливо після того, як вони зі мною поступили.
Я ж в Італію не з доброї волі поїхала 8 років тому. Все не просто так. Ми з Мирославом життя прожили, дочку виростили, і жили дуже добре, всі нам заздрили, а мені казали, що мені дуже пощастило, бо я такого доброго чоловіка маю.
Мирослав і справді був добрим чоловіком, гарним господарем і люблячим батьком, але так виглядало лише зі сторони. Мені з ним часом було ой як непросто, та я мовчала, старалася згладжувати всі гострі кути, бо ж розлучатися було не прийнято.
Мій чоловік вмів заробляти гроші, я могла навіть не працювати, та Мирослав хотів, щоб я мала свої кишенькові гроші на власні потреби.
Я працювала у великій їдальні кухаркою, вміла добре і смачно готувати. Цю якість у мені чоловік дуже цінував, бо любив смачно поїсти.
Але він не цінував мене як жінку, як дружину, моя думка його ніколи не цікавила, він зі мною не радився, а всі важливі для нашої сім’ї рішення приймав сам.
Так було і з Італією. Це чоловік придумав, що мені треба їхати на заробітки, щоб вдома просто так не сидіти, бо дочка вже доросла, і мені нема що тут робити.
Я спочатку не хотіла нікуди їхати, але потім поговорила з іншими жінками-заробітчанками з нашого села, і мені навіть сподобалася ідея чоловіка, думаю, поїду – і грошей зароблю, і на світ подивлюся. Та я навіть уявити не могла, як це рішення змінить наше життя.
Сусідка, яка вже була кілька років в Італії, знайшла мені там роботу, і я стала заробляти, звикаючи до нових умовах. В клопотах я і не помітила, як сильно змінився мій чоловік.
І лише коли мені сестра в Італію зателефонувала, я відкрила очі. Виявляється, у мого чоловіка є інша жінка, тому він так наполегливо мене і відправляв з дому.
Жанна, так її звати, молодша за Мирослава років на 15, їх люди часто бачать разом. А останній час чоловік навіть приводить свою нову пасію до нас додому.
Дочка переїхала у нову квартиру, яку я їй купила за свої заробітчанські гроші, і чоловік зараз сам живе, тому і наважується приводити Жанну додому.
Я думаю, що дочка теж про це знає, якщо до моєї сестри ця інформація вже дійшла, то і донька в курсі. Та Тетяна з певних причин мовчить, не втручається в наші з чоловіком справи. А вона вже доросла, могла б батькові щось сказати.
Я коли її набрала, щоб запитати, як там у них справи, то вона мовчала як риба. А коли я сказала, що мені відомо про Жанну, Тетяна сказала, що це не її справа, і додала, що Жанна їй подобається.
З чоловіком ми майже теж не спілкуємося. Нам нема з ним про що говорити. Я відколи про все дізналася, сиджу собі тихо в Італії і заробляю гроші, бо розумію, що в цій ситуації гроші для мене зайвими не будуть.
Тут, в Італії, один італієць приділяє мені знаки уваги, але я заміжня жінка, і не могла собі дозволити нічого більше, крім спілкування з ним. Та тепер, коли мій чоловік наважився на такий крок, я думаю поїхати додому і подати на розлучення першою. А на що чекати?
Дочка заміж виходить, сподівається, що я приїду з грошима, зроблю їй якийсь дорогий подарунок, та я квартиру їй купила, і вважаю, що з мене досить.
Я взагалі не хочу йти на це весілля, та сестра моя наполягає, що я як мама мушу бути. А що, як мій чоловік наважиться привести туди цю Жанну? Як я буду виглядати? Та й навіть якщо не приведе, то всі люди і так знають про те, що відбувається, будуть із співчуттям на мене дивитися.
Італієць, з яким я зараз спілкуюся, хоче їхати зі мною в Україну, каже, що завжди мріяв подивитися як ми живемо, бо багато про нас чув. Та я не знаю, чи варто мені зараз його брати з собою? Чоловік мене зробить винною, а сам сухим із води вийде.
Не знаю, що мені робити – їхати на весілля доньки, чи залишатися в Італії, нехай Жанна буде з нею поряд в цей особливий день?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
