Хіба ж не дивно, як швидко зникає святковий настрій, коли за справу береться твоя власна свекруха?

— Ти куди це розігналась? Сиди вдома, салатиків наріж свіжих, дітей займи чимось. А я до матері з’їжджу. Привітаю зі святами й назад, — Максим кинув ці слова через плече, навіть не дивлячись на Оксану, поки натягав свою нову куртку.

— Чому це ти сам поїдеш? — Оксана відчула, як всередині піднімається хвиля тихого обурення. — Діти вже три дні в чотирьох стінах, знудилися зовсім. Ми ж нікуди за всі вихідні не виходили. Давай ми швиденько зберемося і всі разом твою маму провідаємо? А потім на центральну площу заїдемо, на вогники подивимось, кави вип’ємо.

Максим зітхнув так важко, ніби йому на плечі поклали мішок з цементом, і гепнувся на пуф у передпокої.

— Ти знову за своє? Хочеш свято зіпсувати черговим з’ясуванням стосунків? Я ж сказав: я сам. Повернуся, а потім побачимо, може, й поїдемо на ту твою площу, хоча що там зараз робити в такий холод?

Але Оксана його вже не слухала. Вона вперто витягувала з шафи дитячі комбінезони. Жінка добре розуміла, що їхній колись ідеальний шлюб зараз тримається «на чесному слові». І причиною того була навіть не побутова рутина, а незрима присутність у їхньому житті Галини Петрівни.

Свекруха з першого дня не приховувала, що Оксана — не та партія для її «золотого хлопчика». Вона марила іншою невісткою — донькою своєї давньої подруги, Ксюшею. Та була «перспективна», з гарної родини, з амбіціями, а Оксана для неї залишалася просто домогосподаркою, яка «тільки й знає, що пелюшки прати».

— Ура! Ми їдемо до бабці! І на ялинку! — закричали малі, вибігаючи в коридор.

Максиму нічого не залишалося, як здатися. Він сердито вискочив на вулицю, щоб прогріти машину. Поки Оксана збирала термоси й дитячі рукавички, у Максима в машині задзвонив телефон.

— Синку, ти скоро? — голос Галини Петрівни в слухавці звучав незвично солодко. — У мене тут Ксюша з мамою в гостях. Зайшли привітати. Заходь, посидимо по-сімейному… Вона щойно з відпочинку повернулася, такі фотографії показувала — заглядання! Сама розцвіла, як квітка.

— Мам… Та я не сам. Оксана вчепилася, дітей веде. Не вийде сьогодні з Ксюшею посидіти. Я їх вигуляю трохи, а до тебе, мабуть, завтра вже заскочу сам.

— Як це «завтра»? — голос свекрухи вмить став гострим. — Ксюша завтра вже поїде, у неї там якісь курси модні, чи то йога, чи то ретрит… Я забула, як вона те місце називала, де багаті люди відпочивають.

— Мам, ну куди вона дінеться? І скажи їй, хай перестає мені в месенджери строчити. Я людина сімейна, мені проблеми не потрібні. Не дай боже Оксана побачить.

— От і нехай бачить! — засичала Галина Петрівна. — Нехай знає, які дівчата за тобою сохнуть! Ти для Ксюші — перше кохання, вона тебе досі забути не може. Вона дівчина з вищого світу, а не якась там… Хай пише!

Коли Оксана з дітьми нарешті вийшли з під’їзду, Максим поспіхом кинув слухавку. Настрій у нього був нижче нуля.

Приїхали в центр. Сніг ішов лапатий, як у дитинстві. Молодший син одразу полетів на гірку, старший почав ліпити сніжки. Оксана, розчервоніла від морозу, сміялася разом з ними, відбиваючись від снігових «снарядів».

— Максе, іди до нас! Ти ж сам казав, що засидівся! Дивись, яка краса навколо! — гукнула вона чоловікові.

Максим стояв осторонь, ховаючи руки в кишені й незадоволено мружився.

— Оксано, вони зараз промокнуть до нитки! А я тільки вчора салон почистив на мийці. Ти мені потім даси гроші на повторну чистку? Ти хоч уявляєш, скільки це зараз коштує?

Оксана на мить зупинилася. Вона подивилася на чоловіка іншими очима. Куди подівся той хлопець, який колись міг босим бігати по калюжах? Максим за останні роки, відколи завдяки зв’язкам матері став на непогану посаду, дуже змінився. Став якимось сухим, дріб’язковим. Йому тепер важливіше було, як виглядає його машина, ніж те, як радіють його діти.

— Поїхали краще в кафе якесь, — буркнув Максим. — Ти ж виплати на дітей отримала нещодавно, та ще й мама твоя щось передавала на свята. Можеш пригостити родину.

— Максиме, які виплати? — Оксана аж подих затамувала. — Це ж гроші на одяг дітям, вони за осінь зі всього виросли. Я й собі хотіла щось прикупити, бо вже соромно в люди вийти. Ми реально обносилися, поки ти собі гаджети нові купуєш.

Максим роздратовано потер перенісся.

— Знову ці нарікання! Я один у цій хаті працюю, а ви тільки й знаєте, що витрачати. Діти ростуть, це зрозуміло. А тобі навіщо нові речі? Ти ж все одно вдома сидиш, каструлі твоїх нарядів не оцінять. Ех, Ксюха зараз зовсім інша… Тобі б на роботу вийти, а то зовсім у побуті загрузла.

Оксана зціпила зуби. Не хотіла сваритися при дітях, хоча слова чоловіка пекли гірше за мороз. А Максим сидів у машині й думав: «Мати таки має рацію. Перетворююся на додаток до домашнього господарства. Скоро теж у розтягнутих штанях під телевізором осяду».

Біля ялинки було гамірно. Діти благали ще трохи побути, але Максим наполіг: — Все, досить. Ідемо пити каву, я змерз.

— Максиме, дітям не потрібне кафе, вони хочуть бавитися. Давай краще до твоєї мами заїдемо, як і планували. Там і повечеряємо, — спокійно запропонувала Оксана.

— Ні, до мами не підемо. Я ж сказав — я завтра сам заїду, — відрізав він.

Але тут вже діти підключилися. Вони скучили за дідом, сподівалися на якісь святкові гостинці. Оксані теж підказувало серце, що Максим щось приховує. Зрештою, під загальним тиском, він здався і розвернув машину в бік материного будинку.

Коли вони без попередження відчинили двері квартири Галини Петрівни, Оксана заціпеніла. У вітальні панувала атмосфера справжнього свята. Свекруха, зазвичай сувора й вічно незадоволена, зараз заливалася сміхом, як молода дівчина.

Свекор, Петро Семенович, уже був, як то кажуть, «у гарному гуморі». Він приязно посміхнувся гостям і підкрутив вуса.

— О, а ось і поповнення! Заходьте! Там у нас гості, Максе, наречена твоя колишня прийшла. Ксюшка-красуня, пам’ятаєш?

Оксана відчула, як у неї холоне в животі. У вітальні на дивані сиділа Ксенія та її мати. Галина Петрівна, побачивши невістку з дітьми, миттєво змінила вираз обличчя на кам’яний.

— Оце так сюрприз… — процідила вона.

— О, гості дорогі! — вигукнув захмелілий свекор. — Ніно, давай ще тарілки на стіл, тут же ціла орава приїхала!

Галина Петрівна кинула на Оксану такий погляд, що тій захотілося крізь землю провалитися. Тепер стало зрозуміло, чому Максим так не хотів їх брати. Тут уже все було підготовлено для «зустрічі долі».

Ксенія справді виглядала як картинка з журналу. Довгі вії, ідеальний манікюр, легка сукня, яка підкреслювала фігуру. Вона була лише на пару років молодша за Оксану, але відсутність щоденних турбот, садочків, прання та готування робили її схожою на безтурботну фею.

— Привіт, Максиме, — промуркотіла вона, навіть не глянувши на Оксану.

Родина стояла в коридорі, їх навіть не запрошували пройти далі.

— Ніночко, мабуть, ми засиділися… Ми вже підемо, — ніяково промовила мама Ксенії, бачачи напругу.

— Ні в якому разі! Ви мої гості! — голосно заявила Галина Петрівна. — А решту я сьогодні не чекала.

— Мам, ми на п’ять хвилин, не хвилюйся, — Максим спробував розрядити ситуацію. Він підштовхнув дітей у кімнату: — Хлопці, принесіть собі стільці з кухні, сідайте.

Оксана почувалася тут абсолютно зайвою. Найгірше було те, що Максим, здавалося, зовсім не ніяковів. Він присів біля Ксенії та її мами, почав розпитувати про відпочинок, про новини.

Діти сіли за край столу, але бабуся не поспішала ставити перед ними їжу. Свекор взагалі занурився в телевізор, перемикаючи канали й бурчачи, що знову показують одне й те саме.

— Оксано, ходи сюди, допоможеш мені, — покликала Галина Петрівна.

Як тільки вони опинилися на кухні, свекруха зачинила двері.

— Я чекала тільки сина. Навіщо ти притягла сюди свій табір? У мене на вас не розраховано, зайвого шматка немає! — прошипіла вона.

— Ми приїхали вас привітати, — тихо відповіла Оксана, намагаючись стримати сльози. — Але я бачу, що нам тут справді не раді.

— І правильно бачиш! Кому ти тут потрібна зі своїми кислими мінами? Ти подивися на себе — декрет у тебе затягнувся, скоро молодший у школу піде, а ти все вдома сидиш. Подивися на Ксенію — ось це жінка! Приклад для наслідування!

Оксану наче окропом обдали. Вона згадала, як Максим сам просив її залишитися вдома, як переконував, що дітям потрібна мама, а він забезпечить родину. А тепер це ставили їй у провину.

— Ти б краще за собою стежила, — продовжувала свекруха, витягаючи з холодильника миску з салатом. — Мій син через тебе блідий, заморений, працює як віл, а їсть бозна-що. Тобі на дієту треба, а не йому!

Конфлікт закипав. Галина Петрівна почала виставляти на стіл залишки вчорашньої курки. Холодильник у неї був забитий делікатесами, але для невістки й онуків знайшлося лише те, що не доїли гості.

— Нагодуй малих. Хоча вони в тебе теж якісь кволі. Це все через твої кашки-малашки. Чоловікові м’ясо треба, а не твої дієтичні експерименти!

— Знаєте що, Галина Петрівно, ми краще вдома поїмо, — Оксана відчула, як у неї нарешті прокидається гордість. — Не треба нам вашої зачерствілої курки й майонезних салатів.

Вона розвернулася і вийшла до вітальні, залишивши свекруху з відкритим ротом.

— Діти, збирайтеся. Ми їдемо додому.

— Оксано, ну куди ви? Давайте ще пів години побудемо, — Максим навіть не підвівся.

— Ти — як хочеш, залишайся. А ми поїхали. У нас справи, — холодно кинула вона.

Максим лише знизав плечима. Десь у глибині душі він був навіть задоволений — тепер ніхто не заважатиме йому слухати розповіді Ксенії про закордонні готелі.

Оксана з дітьми викликала таксі. Вони їхали повз сяючу площу.

— Мамо, ну ми ж так і не погуляли… — захникав молодший.

Оксана подивилася на сина, потім на вогні за вікном.

— Водію, зупиніть тут, будь ласка.

Вона взяла дітей за руки й повела їх до того самого кафе, про яке згадував Максим.

— Сьогодні у нас буде власне свято! — оголосила вона.

— А тато? Шкода, що його немає… — сказав старший.

— Тато дуже зайнятий бабусею, синку. А ми поки самі відсвяткуємо.

Сидячи за столиком і спостерігаючи, як діти з апетитом уплітають десерти, Оксана вперше за довгий час відчула спокій. Вона зрозуміла: треба щось змінювати. Досить чекати схвалення від свекрухи чи милості від чоловіка. Треба повертатися до життя. Робота, спорт, нові інтереси — вона знову стане тією жінкою, яку Максим колись боявся втратити. А якщо не оцінить — що ж, значить, їм просто не по дорозі.

Максим повернувся додому через годину. Він очікував побачити заплакану дружину, але квартира була порожньою. Він почав дзвонити, нервувати.

«Речі на місці, значить, просто гуляють», — заспокоював він себе.

Насправді вечір у матері пройшов не так райдужно, як він сподівався. Ксенія виявилася дуже приємною на вигляд, але як тільки вона починала говорити, Максим почувався якимось… неправильним. Вона розпитувала про його доходи, про те, де він вдягається, чому досі не змінив машину на престижнішу.

Він раптом зрозумів, що для Ксенії він — не людина, а лише потенційний ресурс. Останньою краплею стала її фраза: «Справжній чоловік має повністю утримувати жінку, щоб вона могла присвячувати себе тільки красі».

— Ксюш, а ти чому мені весь час пишеш? — нарешті запитав він.

— Ой, та я всім пишу! У мене купа шанувальників, значно успішніших. Але я ж знаходжу хвилинку для старого друга, — вона кокетливо повела плечем. — До речі, ти б міг мені подарувати якусь дрібничку на свята? Наприклад, ту каблучку, що я в сторіз виставляла?

— Ти жартуєш? Це ж коштує як половина моєї зарплати. Ти ж мені навіть не дружина, просто знайома.

Тут втрутилася Галина Петрівна, намагаючись захистити сина, мовляв, він ощадливий. Але вона теж почала розуміти: Ксенія — це не та покірна невістка, якою можна буде крутити. Це акула, яка з’їсть її сина разом з потрохами й не поперхнеться. Така «перспективна» дівчина швидко виселить свекруху на задвірки життя.

Максим пішов звідти з важкою головою. Порівняно з Ксенією, його Оксана здалася йому справжнім скарбом — щирою, терплячою, своєю. Але де вона?

Нарешті Оксана взяла слухавку.

— Оксано, ви де? Ти що, образилася?

— Максиме, я не образилася. Я просто зрозуміла, що так далі не буде. Твоя мати вилила на мене чергове відро бруду, а ти сидів поруч і мовчав. Я для тебе — «каструльна приставка», яка не заслуговує на нову сукню. Мабуть, тобі справді краще бути з кимось іншим.

— Оксано, припини! Я кохаю тебе. Я не хочу нікого іншого. Я просто… я дурень, вибач мені.

Оксана мовчала. Потім тихо сказала, де вони.

— Я вже їду! Чекайте, я зараз буду! — Максим вискочив з хати, навіть не зачинивши як слід двері.

Оксана сиділа біля вікна кафе, дивлячись на величезну ялинку. Вона твердо вирішила: завтра ж оновлює резюме. Запишеться в зал, знайде час для себе. І справа була не в Ксенії чи шпагатах. Справа була в ній самій. Вона більше ніколи не дозволить нікому — ні чоловікові, ні свекрусі — знецінювати її життя.

Після свят Оксана таки зробила все, що планувала. Вийшла на роботу, змінила зачіску, почала більше посміхатися своєму відображенню. Максим спочатку дивувався, навіть намагався протестувати, але швидко зрозумів: колишня «домашня» Оксана зникла. Тепер за її увагу треба було боротися.

А що ж свекруха? Галина Петрівна примудрилася посваритися зі своєю найкращою подругою Аріною. Виявилося, що поки Галина була в магазині, Аріна зайшла до них «за сіллю» і дуже вже мило розмовляла з Петром Семеновичем на кухні.

Галина Петрівна побачила це і влаштувала такий скандал, що чули всі сусіди.

— Змія підколодна! Геть з моєї хати! І про сина мого забудь, і Ксюху свою тримай подалі! Надивилися ми на ваших «принцес»!

Стосунки між Оксаною та свекрухою не стали ідеальними — дива не сталося. Але Галина Петрівна тепер трималася на відстані. Вона зрозуміла: якщо продовжуватиме в тому ж дусі, син просто перестане до неї приїжджати. А Оксана… Оксана нарешті зрозуміла, що її щастя залежить не від чужих слів, а від того, наскільки вона сама себе цінує.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.