fbpx

– Ти хоч тоді про дітей подумай! – просила Світлану мама. – Напевно, все ж, їм краще рости з рідним батьком, ніж з розлученою матір’ю! Любомир непогана людина, до того ж рідний батько. В житті всяке буває. Треба вміти прощати і жити далі. Все це Світлана і сама розуміє, але як пробачити чоловікові зраду – не знає

– Колись ця Леся розвалила сім’ю, забрала у мене чоловіка, а у дітей батька, – розповідає тридцятитрирічна Світлана. – А зараз у нас зворотна ситуація: одружений він з нею, а думає про мене. І я впевнена – варто мені поманити його пальцем, він кине дружину і повернеться до нас!

П’ять років тому у Світлани була прекрасна сім’я: турботливий уважний чоловік і дві донечки. Молодша на той момент тільки народилася, старшій виповнилося чотири роки. Відколи народилися діти, Світлана не працювала, сім’ю забезпечував чоловік, у нього це чудово виходило. У Світлани і дочок було все, починаючи від найдорожчих і далеко не найнеобхідніших в побуті гаджетів по догляду за дітьми, типу стерилізатора для пляшечок і відеоняні, і закінчуючи помічницею по господарству, яка щодня до них приходила.

– І де таких тільки знаходять? – зітхавши, запитували у Світлани подруги про її чоловіка. – Просто принц на білому коні!

І наче наврочили, бо потім на роботі у Любомира з’явилася ця Леся, і все рухнуло.

– Вона відразу націлилася на Любомира і діяла без правил. Куди там було мені з нею змагатися. Я тоді була не в найкращій формі, з немовлям і чотирирічною дитиною на руках. Природно, вся в дітях. Я навіть не відразу і зрозуміла, що щось не так. Любомир вже і не ховався, всі все бачили і розуміли – лише одна я нічого не знала.

Коли Любомир оголосив, що зустрів жінку всього свого життя і йде, тому що там у нього через кілька місяців народиться син, у Світлани просто земля пішла з-під ніг, настільки це було для неї несподівано. Але довелося змиритися. Оформили розлучення, після якого Світлана з дочками виявилися в маленькій однокімнатній квартирі на околиці. Життя налагоджували з нуля, і в перші роки було дуже непросто.

Світлана звикла жити на широку ногу, рахувати гроші на їжу вона не вміла, бо ніколи так не жила. Звичайно, після розлучення вона отримала аліменти, але грошей було тепер куди менше, ніж раніше. Про дімробітницю тепер мова не йшла. Світлані довелося навчитися економити: дізнатися ціни на продукти, шукати знижки і розпродажі, викроювати і вигадувати – загалом, жити так, як живе більшість.

Зараз вже все стало на свої місця: Світлана працює, старша дочка вчиться в школі, друга ходить в садок. З дітьми їй дуже допомагає мама. Якось призвичаїлися усі до нового життя.

А пів року тому раптом активізувався колишній чоловік. Дивиться сторінки Світлани в соцмережах, лайкає фото, рветься приїхати до дітей, а приїхавши, спілкується і з нею. Відкрито говорить, що шкодує, що все ось так вийшло, і всіма силами натякає, що все можна повернути, якщо тільки Світлана дозволить.

– Треба ж так! – зітхає Світлана. – Варто було тільки заспокоїтися і почати будувати подальші плани на життя без чоловіка, як він – тут як тут. Всі вихідні він у нас, Леся обриває йому телефон – він не бере слухавку, або коротко відповідає, що зайнятий. Не знаю що робити. Чоловіка я більше не люблю, в глибині душі не пробачила. Жити з ним, як раніше, напевно, не зможу.

– Ти хоч тоді про дітей подумай! – сердиться мама Світлани. – Напевно, все ж їм краще рости з рідним батьком, ніж з розлученою матір’ю! Поневірятися втрьох в однокімнатній квартирі? Та й у тебе, вибач, нема черги з кавалерів за дверима. Кому потрібні чужі діти? Ти думаєш, так просто, іншого чоловіка привести в дім до двох дівчат? Любомир непогана людина, до того ж рідний. В житті всяке буває. Треба вміти прощати і жити далі.

Все це Світлана і сама розуміє. Мама, звичайно, має рацію. Пора б, і їй дати відпочинок – п’ять років вона у дочки на підхваті з дітьми. Забирає з садочка, сидить на лікарняних, допомагає зі школою. Якщо Світлана зійдеться з чоловіком, допомоги в такому обсязі їй буде не потрібно, мама зможе трохи відпочити.

А ще в глибині душі у Світлани закралася думка, що добре б було відплатити Лесі, причому, тією ж монетою. Колись вона Світлану в такій же ситуації не пошкодувала. Ось нехай тепер подивиться, як це, коли тебе виставляють з дитиною за двері.

– Ну вона перед тобою ні в чому не винна! – каже Світлані одна подруга. – Тому і мстити їй не варто.

– Як це «не винна»? – сердиться Світлана, – забрала чоловіка з сім’ї з дітьми і не винна?

– Розумієш, Світлано, ну твій Любомир ж не дитина, і не бичок на прив’язі, якого взяли за мотузочку і повели. Немає такого поняття «вкрала чоловіка»! Не можна забрати дорослу людину. Він сам прийняв рішення. Жінка тут ні при чому…

Тепер Світлана серйозно задумалася, що робити. Часу для роздумів не багато. З однієї сторони – батько для дітей, який дасть і їй, і донькам, забезпечене майбутнє, а з іншої сторони – зрада.

Фото ілюстративне – istra-edu.

You cannot copy content of this page