— Ти хоч на мить задумалася, що ти наробила?! — Богдан з кинув ключі від машини на дубову консоль у передпокої.
Зв’язка з гуркотом відскочила й залетіла під тумбу для взуття.
Вікторія стояла біля вікна, дивлячись на нічний Київ, що мерехтів вогнями за склом.
На ній була та сама смарагдова сукня, яку чоловік обрав для неї до святкування Нового року.
Але зараз на дорогому шовку красувалася темна пляма від кави, а туш розтеклася від невидимих сліз, роблячи її погляд різким і болючим.
— Облиш, Богдане, — кинула вона через плече, ледь тримаючи рівновагу. Голос був хрипким. — Усі просто відпочивали. Було весело.
— Весело?! — Богдан майже перейшов на крик, зриваючи краватку. — Ти влаштувала справжнє шоу. Танцювала на столі! Перед генеральним деректором! Перед людьми, якими я керую!
— І що з того? Це ж новорічний корпоратив, а не прийом у посольстві.
— Інші дружини трималися гідно, розмовляли про літературу чи подорожі! А ти вилізла на стіл, танцювала і співала «Червону руту» на всю залу! Марчук усе зняв на відео! Завтра весь холдинг буде пересилати це один одному в Телеграмі!
Вікторія повільно розвернулася.
У її очах не було й тіні каяття.
Лише холодний виклик, який Богдан раніше ніколи не помічав за своєю «тихою» дружиною.
— Можливо, нехай подивляться? Може, їм корисно побачити щось живе, окрім твоїх звітів та графіків?
— Що ти говориш? — Богдан розхвилювався. — Ти просто перебрала зайвого, а тепер намагаєшся виправдатися!
— Перебрала? — вона гірко всміхнулася. — Можливо. А знаєш, чому? Бо мені набридло бути тінню, яка сидить у кутку і спостерігає, як твоя нова асистентка Ярина щебече біля тебе про те, який ти геніальний керівник!
— До чого тут Ярина? Вона просто допомагає мені з документами!
— Допомагає! — Вікторія скинула туфлі на високих підборах і відштовхнула їх убік. — Та сама помічниця, яка пише тобі о десятій вечора? Яка сьогодні весь вечір буквально крутилася поряд з тобою?
Богдан замовк.
Він згадав, як Ярина справді була занадто активною останнім часом.
Але він списував це на її енергійність та бажання вислужитися. Він же нічого не обіцяв!
— Ти просто вигадуєш собі проблеми, — він похитав головою. — Нерозумні думки затьмарили тобі розум, і ти влаштувала цей карнавал на очах у всіх!
— Карнавал? — голос Вікторії став тихим, майже шепотом. — Послухай мене уважно. Десять років я ідеальна дружина. Десять років я готую твій улюблений банош, прасую сорочки стрілочка до стрілочки й покірно ходжу на ці нудні вечірки, де мене ніхто не помічає.
— Вікторіє.
— Мовчи! — вона підняла руку. — Сьогодні я вирішила, що з мене досить. Мені захотілося драйву — я його отримала. Захотілося випити — я собі так і зробила. А те, що твоїй «ідеальній» Яринці це зіпсувало настрій — її проблеми!
— Ярина тут ні до чого! — мовив він. — Питання в тобі! Директор підійшов до мене після твого виступу і знаєш, що порадив? Поговорити з дружиною про кращу поведінку! Поставити на місце.
Вікторія зробила крок до нього.
Богдан відчув, як холодок пробіг шкірою.
Такої люті він не бачив ніколи.
— На місце? А ти не пробував поставити на місце Ярину, коли вона дзвонить тобі у вихідні? Або коли від твого піджака пахне парфумами, якими я ніколи не користувалася?
— Це нерозумно! — але він відвів погляд.
Ті парфуми. Ярина справді вчора випадково зачепила його, коли вони разом переглядали презентацію.
— Нерозумно? — Вікторія розвернулася й попрямувала до спальні. — Тоді сьогодні спи у вітальні. А я зніму цю сукню, яка стала символом чогось недоброго перед твоїм «ідеальним» світом.
Двері спальні зачинилися з таким гуркотом, що у вітрині задзвенів кришталь.
Богдан залишився стояти посеред кімнати, відчуваючи, як гнів випаровується, лишаючи по собі неприємний осад.
Невже вона справді вірить у роман з Яриною? Це ж нерозумно! Хоча.
Він згадав вечір.
Ярина була в короткій сукні, постійно сміялася з його жартів і її погляд був особливим, ніж того вимагав етикет.
Вікторія сиділа навпроти, і він бачив її погляд — порожній, наче згасла свічка.
У кишені завібрував смартфон.
Повідомлення від Марчука:
«Бодя, тримайся. Відео вже розлетілося по внутрішній мережі. Шеф рве і мече».
Богдан сів на диван, відчуваючи, як кар’єра, яку він будував по цеглині роками, хитається.
Усе через одну ніч. Через один танець.
Він відкрив чат. Відео було там.
Вікторія на столі, з келихом у руці, волосся розтріпане, вона сміється і співає так, ніби завтра не настане.
А на задньому плані — обличчя колег. І Ярина. Вона посміхалася.
Це була не посмішка співчуття, а хижий погляд людини, яка щойно отримала козирну карту.
— Богдане, ти ще довго там будеш сидіти? — голос Вікторії почувся з кухні. Вона вже була в домашньому халаті, змивши косметику. Тепер вона виглядала втомленою, але абсолютно спокійною.
— Тобі вже краще? — Богдан підійшов до дверей.
— Мені й було добре, все гаразд. Решта — мінералка з лимоном, — вона спокійно наливала собі воду. — А що, я добре зіграла роль?
— Ти спеціально це зробила?! — він ледь не почервонів від обурення. — Навіщо?
— А як інакше змусити тебе помітити мене? — Вікторія поставила склянку на стіл. — Ти три місяці вдавав, що нічого не відбувається. Коли вона дзвонила — ти казав, що це робота. Коли вона прислала селфі з офісу в суботу — ти сказав, що вона просто звітує про виконання плану.
— Я не хотів конфлікту!
— Ти хотів комфорту. Тобі подобалося її обожнювання. А я стала просто частиною інтер’єру. Сьогодні я зробила так, щоб інтер’єр заговорив. Тепер твоя Яринка щаслива — вона думає, що я така нерозумна, що за край. Тепер ти маєш вибір: або ти захистиш свою «нерозумну» дружину, або підеш до тієї, що так гарно посміхається над моєю ганьбою.
Телефон на столі знову спалахнув.
Повідомлення від Ярини:
«Богдане, мені так шкода через те, що сталося. Якщо вам треба виговоритися, я ще не сплю. Можемо зустрітися в кав’ярні цілодобовій».
Вікторія глянула на екран, потім на чоловіка.
— Відповідай, Богдане. Вона чекає.
Богдан взяв телефон. Пальці злегка тремтіли.
Він раптом зрозумів, що Ярина справді діяла методично.
Вона весь вечір кликала офіціанта, щоб він наливав Вікторії: «Ви сьогодні така сумна, треба трохи свята!».
Богдан натиснув кнопку виклику.
— Ярино? — сказав він, коли на тому кінці почувся солодкий голос. — Слухай мене уважно. Завтра зранку ти пишеш заяву на переведення в інший філіал. Або на звільнення.
— Але Богдане. Що сталося? Я ж просто хотіла підтримати.
— Ти хотіла зруйнувати мою сім’ю, роблячи недобрі речі моїй дружині. Я бачив це на записах камер, які Марчук мені щойно скинув (він говорив не правду, але це спрацювало). Більше не дзвони мені. Ніколи.
Він скинув виклик і заблокував номер.
У кімнаті запала тиша.
— Вона справді постійно кликала до мене офіціанта? — тихо запитала Вікторія.
— Марчук сказав, що бачив це, — Богдан підійшов до дружини й вперше за довгий час дуже тепло глянув на неї. — Пробач мені. Я був неуважним до тебе зовсім.
— Ти був просто чоловіком, якому приємно бути героєм. Але герої мають захищати свій дім, а не тільки свою посаду.
Наступного дня Богдан зайшов до кабінету директора.
Він не став вибачатися за дружину.
Він просто поклав на стіл звіт про успіхи відділу за рік і сказав:
— Моя дружина — найяскравіша жінка на цьому святі. А щодо порядку в родині — я його навів. Ярина йде.
Директор довго мовчав, а потім усміхнувся:
— Знаєш, Богдане, я все думав, коли ти помітиш, що ця дівчина тебе використовує. Добре, що твоя Вікторія виявилася розумнішою за нас обох.
Вечір вони провели вдвох.
Без телефонів, без корпоративних пліток.
Вікторія знову була у своїй смарагдовій сукні — пляму вдалося вивести.
— Наступного разу, якщо я захочу танцювати так, як на корпоративі, — прошепотіла вона, — це буде тільки для тебе.
Богдан засміявся і зрозумів: іноді треба зруйнувати все до заснування, щоб нарешті побачити те, що справді має цінність.
А ви як вважаєте, дружина вчинила гідно? Це було варто того?
Фото ілюстративне.
