Я вважаю, що Катерина, моя старша сестра, робить велику помилку. До пенсії їй залишилося всього кілька років, а вона хоче залишати роботу, щоб няньчитися з онуками. Я їй так і сказала:
– Катерино, ну ти ж розумієш, що якщо ти зараз, в п’ятдесят сім років, звільнився, це все? Нормальної роботи більше не знайдеш! А вже такої, як у тебе зараз, і поготів – щоб і платили нормально, і ставилися добре, і роботою не завалювали по вуха …
Але сестра й слухати нічого не хоче. У неї онука до школи йде, вона вважає, що зобов’язана допомогти. Я вже кілька днів переконую її в тому, що це дурість з її сторони.
– У перший клас внучка йде? Зрозуміло … Хороша дівчинка, розумна, вихована.
– Ну так. У школі були збори, з’ясувалося, що дитину потрібно до пів на дев’яту привести, а в одинадцять-пів на дванадцяту вже забрати, і так весь рік. Такі школи зараз! Та ще канікули у першокласників мало не кожен місяць.
– Але люди якось влаштовуються? У всіх же колись були першокласники …
– Влаштовуються хто як … У одних бабусі-дідусі на пенсії, у інших няні, у третіх мама не працює. Багато мам, до речі, спеціально перед першим класом звільняються, або в декрет з другим йдуть – бо дитині, як не крути, потрібен догляд. І не на один рік, а практично до четвертого класу …
Ось молоді Катерини все літо думали, як бути, в результаті дочка попросила матір звільнитися і сісти з онукою … Ну, якщо б дочка хоч доплачувала трохи, то, може, і нічого … У мене сусідка так сидить з онуком, діти платять їй, як няні. Всі задоволені. І дитина не з чужою людиною все ж, а з рідною бабусею сидить, і гроші в сім’ї залишаються! Але тут не той випадок зовсім! Катерині дочка доплачувати не буде, це точно. У них кредит на квартиру, тому грошей не вистачає. Та й Катерина не візьме з них ні гроша ніколи в житті, ти що! Вона навпаки все туди тягне, з самого початку так звикла …
Тільки і робить все життя, що допомагає їм. І грошима, і фізично. Шматок м’яса купить, половину відріже і дочці принесе. Дитину їм виростила практично! Як дочка народила, Катерина кожен день після роботи до неї бігла, треба, мовляв, дочці дати поспати хоч годинку, відпочити. Потім вони вирішили брати квартиру в кредит, Катерина дачу продала, плюс накопичення з книжки зняла і віддала їм на перший внесок. Дочка вийшла на роботу, Катерина дитину і з садочка забирала, і на лікарняних сиділа. Та й зараз внучка не вилазить від неї.
Як так можна жити – нічого собі, все дітям! Я їй уже сто разів говорила – Катерино, так не повинно бути. Думай про себе хоч трохи. А вона мені – а я, мовляв, і думаю про себе! Вкладаюся, каже, в нормальні відносини з дітьми, допомагаю їм, чим можу – щоб в старості було на кого сподіватися. Наївна! Я їй кажу, відкрий очі, подивися кругом! Молодь зараз все сприймає, як належне. А років через п’ять внучка виросте, на тебе ніхто і не озирнеться, ось побачиш …
– Ніхто й не згадає, що ти з роботи пішла через них, а перед цим гроші віддала їм на квартиру. Ти б собі хоч щось залишила, – кажу я сестрі. – Навіщо така любов, яку потрібно купувати? Думай про себе!
Але вона мене не чує, просто, вже звикла так жити – не для себе, а для інших. Дай Бог, щоб діти колись оцінили її старання.
Фото ілюстративне – Dreamstime.
