Хто кому рідна бабуся.
Всі чули фразу: «Не той батько, що життя дав, а той, хто виховав»? Зустрічається вона в різних варіаціях і з різними подробицями: ночами не спав, пелюшки прав, косички заплітав, в лікарні лежав, душу вкладав і так далі. За матеріалами
З матерями це теж працює, як виявилося. Біологічна мати однієї з читачок зникла у пошуках щасливого життя, коли її доньці було всього півтора рочки.
У три роки у дівчинки з’явилася мачуха, яка, навіть народивши свою дитину, ні словом ні ділом не образила пасербицю.
Зараз у Еліни своя сім’я і маленька дочка. Мачуху наша головна героїня ось уже 26 років називає мамою. «Не та мати, що народила, а та, що виховала.» Так виходить?
Жінку, мене виносила, я не пам’ятаю. Хоча мама у мене завжди була. Сама добра, чуйна і розуміюча мама. Мені було 16, коли батько сказав що вона мені не рідна. Я здогадувалася, не дурна. Не могла ж вона мене в 15 років нарoдити?
І у мами, і у брата, поганий зір, це спадкове. А я – маю чудовий зір. Колір волосся різний, розріз очей. Причини задуматися про спорідненість у мене були, так що новину я прийняла спокійно. Сказала, що для мене нічого не змінилося. Мама тоді розплакалася, вона переживала, що я почну чудити.
З біологічною мамою я побачилася, коли мені 26 було, вона прийшла за допомогою. Я її навіть слухати не стала, навпаки, пораділа, що у тата вистачило розуму позбавити її батьківських прав.
На моєму весіллі мама плакала. Вона допомогла мені з вибором сукні, подарувала свої сімейні прикраси, підтримувала. Її батьки, мої дідусь і бабуся, допомогли нам з чоловіком з грошима на іпотеку. Хоча і не зобов’язані були, у них є рідний онук.
Про те, що моя мама – мені мачуха, сім’я чоловіка не знала. Про це взагалі мало хто знав.
Через 10 місяців після весілля я народила дитину.
– До офтальмолога зводити обов’язково! Еліна, у тебе мама в окулярах ходить, раптом нашій принцесі передалося! – відразу заявила мама мого чоловіка.
Мозок вона клювала довго, чоловік не витримав і повідомив їй, що моя рідна мати чортзна-де, так що короткозорість не могла передатися.
Лариса Геннадіївна зраділа:
– Це що виходить, я у принцеси єдина бабуся?
Якби я була поруч, я б їй ніколи не дозволила так сказати. Ніхто не сміє говорити, що моя мама мені не рідна. Але мене під час цієї розмови поруч не було, чоловік потім розповів.
Почалися подарунки і слова, які підкреслювалися: «Василинці від рідної бабусі!», «Василина, ходи на ручки до рідної бабусі!», «Василинка поїде в гості до кровної бабусі!», «Ну і що, що твоя мати прийшла? Я – біологічна бабуся! Пріоритет мені!»
Спочатку я не звертала уваги, а потім стала насторожуватися. Лариса Геннадіївна поводилася все нахабніше і нахабніше. Наприклад, дізнавшись про те, що мама гуляє з Василиною, вона могла приїхати і забрати коляску, висловивши своє обурення:
– З глузду з’їхали, нашу принцесу чужій людині довіряти?
– Мама не чужа! Будьте такі ласкаві, зарубайте собі це на носі! – досить влучно відповіла я. Подібне треба припиняти відразу, а я прогавила момент.
– Чужа! Тобі вона не мати, значить Василині не бабуся! У них немає нічого спільного! Ти повинна вчити мою внучку, що бабуся у неї одна, і що любити вона повинна тільки мене! За ідеєю, твоя мати не може називатися бабусею!
Дивлячись на її самовдоволене обличчя, мене перемкнуло: я згадала, що її чоловік – вітчим мого чоловіка, а не рідний біологічний батько.
– Тоді і Ваш чоловік не має права називатися дідусем. Адже у них з Василиною немає спільної крові! – я відповіла їй її ж словами.
Лице Лариси Геннадіївни покрилося червоними плямами, вона розкричалася.
– Мій чоловік виховав мого сина як рідного! Душу в нього вклав! Він – дідусь! І не смій більше вимовляти цього!
– Подвійні стандарти виходять. – я знизала плечима. – Мене мама теж виховала як рідну. І душу вклала. Але вона, за Вашими ж словами, не бабуся. Де логіка? Доки Ви не перестанете так мислити і вказувати мені: хто моїй дитині бабуся, а хто – ні, я не хочу бачити Вас в своєму будинку.
Заперечення, що квартира і її сина теж я парирувала тим, що дитяча знаходиться на моїй половині. Нехай ходить по половині свого сина, будь ласка. Але на свою я її не пущу. Лариса Геннадіївна назвала мене маразматичкою і пішла.
І де я не права? Чоловік вважає, що я не маю права позбавити рідну бабусю спілкування з онукою. Я йому пояснюю, що спорідненість, часом, це не найголовніше. Головне – ставлення.
Мама стала на сторону Лариси Геннадіївна. Мовляв, раз вона так проти, то і не треба конфліктувати. Моя мама згодна номінально вважатися «не бабусею» на догоду «рідний по крові» бабусі. Я так не хочу, буду стояти на своєму до останнього.
З іншого боку, зараз прогнутися під Ларису, все життя прогинатися доведеться.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
