Два роки тому я зробила весілля своєму синові. Його обраниця мені не дуже сподобалася, але синові я не стала нічого казати. Тетяна вже на наступний після весілля день говорила, що мою трикімнатну квартиру треба розмінювати, і половину віддати їм на житло.
Таке зробити я не могла, тому що у мене є ще й дочка, а зрештою, чому я повинна на догоду невістці розмінювати квартиру? Діти отримали освіту, старт в житті, а решта хай наживають самі, тому що нам з чоловіком в свій час теж самим довелося всього досягати.
Юля у мене ще незаміжня, працює, взяла собі квартиру в іпотеку, зараз вже живе окремо. А невістці своє житло подавай.
Мене і перспектива жити з нею в одній квартирі не гріла, але я б пішла на це, щоб вони змогли накопичити на перший внесок. А вже продавати і щось їм виділяти взагалі не збираюся. Колись діти по половині квартири отримають в спадок, нехай і розбираються.
Після тієї розмови за квартиру ми з невісткою довго не спілкувалися. Син іноді дзвонив, але в гості не приходив, мабуть, дружина забороняла. Про те, що я стану бабусею, мені теж було сказано по телефону. Зворушливо, адже перший онук. Хотіла під цю справу з невісткою помиритися, подарунок купила, тортик, в гості прийшла, так вона знову свою пісеньку завела, що онук народиться в чужій квартирі. Знову про квартиру почала розмову.
Примирення не вийшло, я просто пішла. Ми знову перестали спілкуватися. На виписку мене теж не покликали, про те, що вона народила, дізналася тільки через тиждень – син подзвонив.
Мене він запросив в гості, тут в розмову влізла невістка, сказавши, що з подарунком я можу не морочитися, а дарувати відразу гроші. Я не стала сперечатися, гроші так гроші, батькам видніше. Вигребла заначку, адже не кожен же день онук народжується. Зібралася в призначений день і пішла.
Невістка з порога ніс в конверт засунула і скривилася. Мабуть, п’ять тисяч для неї не гроші. Довго засиджуватися не стала, пішла додому. Більше мене в гості не кликали. Я сама теж не нав’язувалася, все-таки поява дитини в сім’ї справа така, до нього звикнути треба. Але місяці через три я зрозуміла, що звати мене і не збираються, тому сама зателефонувала синові і напросилася в гості.
На порозі мене зустріла невістка. Прийняла подарунки, подивилася і каже, нам, мовляв, подарунки не потрібні, на дитину нам потрібні гроші. Ви для онука не зробили нічого, так що хоча б грошей давайте.
Ми не спілкувалися майже рік. Вони мені не дзвонять, я їм. Але тиждень тому син зволив набрати, нагадав, що у онука день народження, я можу прийти, тільки щоб про подарунок не забула. Невістка тут же перехопила слухавку і озвучила, скільки я повинна принести в подарунок. Я не пішла, бо таких грошей у мене просто не було.
А тут моя сестра мене запросила в гості, каже, що у неї з внуків багато речей залишилося. Щоб я прийшла і щось вибрала для свого онука. Але знаючи свою невістку, я відразу відмовилася.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
