fbpx

Ту частину, де стояла хата, Марія забрала собі, а сестрі віддала землю поруч. Незабаром на ділянці виріс великий паркан, що розділяв територію двох сестер

Марія та Люба були рідними сестрами, з різницею у віці один рік. Коли вони закінчили школу, поступили в медичний інститут, але спеціальності вибрали різні. Напевно, з цього моменту їхні доріжки розійшлися.

Загалом, дівчатка розійшлися по різних факультетах і кожна з них з цього моменту набувала нових знайомих та друзів. По закінченню навчання Марія вийшла заміж за свого однокурсника і поїхала слідом за чоловіком у місто, там і добре влаштувалася за його рекомендаціями.

Андрій був із знатного роду лікарів, тому і сам добре влаштувався, і Марії хорошу роботу знайшов. Одним словом, у Марії все було більше, ніж добре.

А ось її молодшій сестричці не так пощастило. За розподілом вона потрапила до села, де за невеликі гроші змушена була проходити відпрацювання.

Одного разу дівчатам подзвонили сусіди і повідомили сумну новину – не стало їхніх батьків. Все сталося раптово, в дорозі… У спадок дочкам залишилася невелика квартира та земельна ділянка у престижному місці (передмісті). До цього часу дівчатка відпрацювали належний термін, могли вільно пересуватися та вибирати потрібні варіанти для працевлаштування.

Але питання ділення спадщини стало дуже гостро між сестрами і вони довго шукали компроміс. Марія одразу заявила, що на квартиру вона не претендує, їй є де жити. Але ділянка її дуже цікавить, тим більше вона розташована поряд з її містом, де вона живе і продовжує працювати.

Любі це не сподобалося, вона вважала, що сестра взагалі не має права вступати у спадок, адже вона така забезпечена. Та оскільки Марія не відмовлялася, вони вирішили все по чесному поділити.

– Я не претендую на квартиру, можу відмовитись від неї на користь тебе і живи там щасливо… А в мене сім’я і я хотіла б проводити час із чоловіком на природі, – знову запропонувала Марія.

У відповідь від сестри вона почула:

– Рано чи пізно у мене теж сім’я з’явиться, а таку ділянку мені в житті не придбати, – наполягала на своєму Люба.

Сестри не могли порозумітися, але все ж таки вирішили «умовно» розділити цю ділянку порівну. Ту частину, де стояла хата, Марія забрала собі:

– Тобі квартира та земля, а мені будинок – вважаю це справедливо, – сказала сестра і закрила цю тему.

Звичайно, у Марії з її чоловіком фінансових можливостей значно більше, ніж у дільничного педіатра у місцевій поліклініці.

Незабаром на ділянці виріс великий паркан, що розділяє територію двох сестер. Потроху почалися роботи з будівництва та вдосконалення будинку.

Люба не могла собі дозволити зовсім нічого, лише іноді напрошувалася у вихідні в гості на половину сестри і мріяла про такий же будинок.

Ішов час, і Люба просто не змогла змиритися з тим, що вона не може побудувати навіть альтанку на своїй половині. Вона почала пропонувати сестрі викупити її половину, інакше вона продасть її чужим людям.

Ціну за свою половину дівчина вимагала надто велику. А за цей час Марія облаштувала будинок, зробила його житловим і вони з чоловіком встигли переїхати туди жити.

Марія шкодувала цю землю, адже вона від батьків дісталася, а вони так цінували цю ділянку. Довелося приймати умови сестри. Грошей у них таких не було, але через знайомих і родичів знайшли суму, що бракує.

Після цієї угоди сестри припинили будь-яке спілкування одна з одною. Люба так і не змогла з розумом розпорядитися цими грошима, частину пустила на ремонт квартири, а решту просто витратила.

От так спадщина назавжди розвела двох найрідніших людей.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page