fbpx
Життєві історії
Ця різдвяна ніч перевернула все їхнє життя. – Лiкарю, скажіть, коли можна буде побачити чоловіка? Я йому вже все розповіла, – перехопила їх на коридорі Софія. – Пробач мені, Ярославо, якщо зможеш

НАВІТЬ у найжaхливішому сні йому не могло приснитись і ніколи б не подумав, що таке з ним може трапитись. Поспішаючи на Святвечір з роботи додому, Ігор незчувся, як машину від сильного удaру з правого боку розвернуло і буквально викинуло на зустрічну смугу. А потім був ще один удар. Більше він нічого не пам’ятав…

Усю різдвяну ніч Ігор провів в опeраційному залі найближчої лікарні. За його життя кілька годин боролися найкращі хірурги міста. Серед них – і Світлана Ігорівна, як кажуть, лікар від Бога. Не одному вона врятувала життя, що трималося на волосинці. Опeруючи Ігоря, стан якого оцінювався як вкрай важкий, лікарка відчувала себе якось дивно. Це вперше за п’ятнадцять років бездоганної практики з нею відбувалося щось таке, чого вона не розуміла. Відколи карета швидкої привезла чоловіка до лікарні, Світлані здалося, ніби вона його знала, хоч насправді вперше бачила. Наш День

Опeрація пройшла успішно. Десь аж під ранок лікарці вдалось подрімати якихось дві-три години. А зранку до хірургічного відділення завітала її мама. Ярослава Миколаївна завжди приходила у лікарню на великі релігійні свята, коли її донька чергувала.

– Я куті принесла і пампушок, – ще з порога заговорила усміхнена жінка, побачивши чергову медсестру. – На усіх вистачить.

Читайте також:  «Шукай іншу. Багату, перспективнішу. Ти – вродливий, балакучий – будь-яка дівчина про такого мріє! Усе життя возитися з хвoрою дружиною не побажаєш навіть ворогові» А син спустив голову і послухав матір. Якби вона тоді знала, що її чекає

– Мамо, я б і вдома поснідала, в мене ж через годину зміна закінчується, — обійняла маму Світлана Ігорівна. – Ти ж, мабуть, щойно з нічної відправи у церкві?

Ярослава Миколаївна приязно усміхнулася. Скликавши усіх до сніданку, жінка розпитувала, як пройшло чергування.

– Ой, мамо, сьогодні ми рятували одного чоловіка, який потрапив у аварію. Дякувати Богові, все обійшлося, – коротко розповіла Світлана.

… При виході із відділення Ярослава Миколаївна зіткнулася із Софією. Її наче голкою кольнуло у самісіньке серце. Це ж скільки років вони не бачились із колишньою подругою? Та рівно стільки, скільки її Світланці – тридцять вісім. Тоді Ярослава носила доньку під серцем, а Софія з-під носа забрала її Ігоря. Сказала, що вагітна, що жити без нього не зможе, пригрозила, що щось із собою зробить. Ярослава промовчала, що теж носить під серцем Ігореву дитину. Хоч у самої на душі і в серці панував такий відчай, що не знала, як буде далі, та відпустила коханого. Сказала Ігорю, що розлюбила, а про дитину промовчала. І ось сьогодні, через стільки літ, вони зустрілися. Та що Софія робить тут, у лікарні?..

– Лікарю, скажіть, коли можна буде побачити чоловіка? – перервала роздуми Ярослави Софія, звертаючись до її Світлани.

– Пізніше. Зараз йому потрібен абсолютний спокій, – відказала Світлана Ігорівна.

Вже надворі вона помітила, що мама плаче. І коли дізналася причину, і сама не могла стримати сліз.

– То, виходить, вночі я рятувала життя своєму татові… Ось чому мені було так важко, – після тривалої паузи вимовила донька.

Того ж дня, на Різдво, ввечері жінки знову були в лікарні.

– Я йому вже все розповіла, – перехопила їх на коридорі Софія. – Пробач мені, Ярославо, якщо зможеш.

– Я зла на тебе не тримаю, але дозволь моїй доньці хоч тепер відчути батьківську любов. Бо і так вже стільки років втрачено, – промовила Ярослава.

Донька із татом плакали, немов малі діти, просили пробачення за те, що не знали про існування один одного, і знову плакали. Ця різдвяна ніч перевернула все їхнє життя…

Оля ГЛАДЧУК-ПОПАДЮК

Related Post