– Значить так, квартиру ти цю продаєш, а гроші ділиш на три частини. Хоча ні, стривай – на чотири, бо я теж претендую на свою частку тут, – заявила мені моя мама.

– Нічого я продавати не збираюся. Квартира мені подобається, і я буду в ній жити. До того ж, мамо, я заміж збираюся, так що бабуся зробила мені дуже потрібний подарунок, виручила, – кажу.

– Щодо того, чи був це подарунок, ми ще поговоримо. І можливо, в суді. Але якщо хочеш по-доброму, і не хочеш квартиру продавати, то тоді ти маєш сплатити брату і сестрі грошима їхні частки, – не вгаває мама.

– Мамо, перестань. Нічого я не платитиму. По-перше, у мене немає грошей, а по-друге, цю квартиру бабуся мені одній подарувала, таким був її заповіт, то які зараз можуть бути до мене претензії? Все чесно, – кажу.

– Що чесно? Ти в бабусі обманним шляхом виклянчила цей заповіт. З якого б це дива вона переписувала свою квартиру на внучку, якщо у неї є донька рідна? Ця квартира мала мені дістатися, і я вже потім мала б її ділити на вас трьох, або віддати комусь одному. А ти мене обійшла. Не сподівалася я від тебе такого, – мама розійшлася не на жарт.

– Мамо, заспокойся. Просто згадай, хто бабусю доглядав до останнього? – питаю.

Та для мами це був не аргумент. Вона стоїть на своєму – я цю квартиру отримала незаконно, бо це житло її матері, і воно мало дістатися їй.

Мова йде про трикімнатну квартиру моєї бабусі, яку я нещодавно отримала в спадщину. Бабуся залишила заповіт, в якому вказала тільки мене. Інших своїх внуків – моїх молодших брата і сестру вона навіть не згадала.

Зробила це бабуся свідомо, і я її ні про що не просила. Просто вона знала, яка ситуація склалася у нас вдома, і вона завжди мене шкодувала.

Я старша дитина у своїх батьків. У мене є ще молодший на 3 роки за мене брат, і аж на 10 років молодша сестра.

Брат мені не причиняв своєю присутністю ніякого дискомфорту, він ріс сам по собі. А от для своєї молодшої доньки я стала безплатною нянькою. В мене таке враження, що батьки її народили не так для себе, як для мене.

Я настільки втомлювалася від цього постійного догляду за дитиною, що як тільки я закінчила школу, я чкурнула в інше місто і там поступила в університет на навчання.

Спочатку я жила в гуртожитку. Потім знімала квартиру разом з подружкою, а потім вже сама.

Я була незаміжньою, і не в останню чергу через те, що постійно була зайнята роботою, адже допомоги від батьків не було ніякої.

Та я і нічого від них не хотіла, просто була щаслива від того, що вони залишили мене в спокої.

Рік тому захворіла моя бабуся, мамина мама. Ситуація була серйозною, вона практично злягла. Я була впевнена, що тепер мама переїде до неї і стане її доглядати. Та з певних, невідомих мені причин, мама цього не захотіла робити.

Тоді бабуся сама мене попросила, щоб я до неї приїхала, бо вона має до мене серйозну розмову.

Коли я все побачила на власні очі, мені стало дуже шкода бабусі. Вона мені запропонувала залишитися з нею жити, мовляв, і місця багато, і пенсія у неї є.

Я перевелася на іншу роботу і переїхала до бабусі. Доглядала я її рік. І за цей час ні моя мама, ні брат, ні сестра не прийшли жодного разу, щоб мені допомогти, чи принести щось смачненького бабусі.

За кілька днів, як бабуся відійшла у кращий світ, вона наче щось відчувала – покликала мене і сказала, що квартиру свою вона мені залишає, і щоб я навіть не думала ні з ким нею ділитися.

– Ти заслужила, а вони – ні, – такими були слова бабусі. Відповідним був і заповіт – я стала єдиною власницею її трикімнатної квартири.

Та моя мама з цим миритися не хоче. Вона наполягає на тому, що я маю або продати цю квартиру і поділитися з родичами грошима, або сплатити їм їхню частку.

Ні одне, ні інше я робити не збираюся, бо вважаю, що отримала цей спадок чесним шляхом.

Тільки як тепер узгодити це питання з своїми родичами, які вважають мене шахрайкою, і всі заявили в один голос, що якщо я не поділюся з ними квартирою, то ніхто з них не прийде на моє весілля, і родичів у мене більше не буде.

Що робити? Як бути?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.