fbpx

Цього року я з Італії приїхала до рідних на Різдво. Та вирішила в сестри переночувати, адже в неї день народження був. А вранці взяла гостинці і вирушила до доньки, лише в маршрутці зрозуміла, що забула євро, які приготовила онукам у своєї сестри. Це було у мене найважче Різдво

Я в Італії вже так давно працюю, що й, щиро кажучи, зовсім звикла до такого життя.

Ні, я люблю свій дім, люблю Україну і за кордоном мені дуже несолодко.

Перші роки було дуже важко. Хоча скаржитися не буду, адже робота у мене була не дуже важка, адже я в селі, до того, як поїхала за кордон, ще важче працювала на фермі. А отримувала за все це суцільні копійки.

Та згодом я налаштувалася, зрозуміла, що так буде краще для всіх, адже я зможу допомогти своїм дітям придбати квартири, так, як мій син та донька живуть своїми сім’ями в місті в орендованому житлі, а моя батьківська хата, в якій я прожила все життя і залишилася в ній сама, вже похилена, потрібно і її підладнати і зробити гарний ремонт.

Я просто вже мріяла, щоб в мене в хаті і вода тепла була, і ванна, і туалет, щоб мені на старості років комфортно жилося.

Так і працювала, як то кажуть, не шкодуючи себе.

Спочатку синові квартиру купила, адже у нього вже двоє дітей було, він старший.

Потім і донечці допомогла обзавестися житлом.

Загалом я своїм дітям, за час перебування тут, дуже допомогла.

зараз вже я заспокоїлася трохи, адже місію свою, як мати, можна сказати, що ви конала.

Звісно, дітям ще іноді гроші даю, але вже менше, ніж колись, в основному онукам то пару сотень євро на дні народження чи свята, а то для себе збираю, таки скоро хочу додому повернутися, щоб зробити в хаті ремонт.

Вирішила, що до весни ще буду в Італії, трохи грошей відкладу, а там повернуся.

А в останній день додому приїжджала на Різдво і так я засмутилася, що тепер місця собі знайти не можу, адже ніколи не очікувала такого від своїх дітей після того, скільки я добра зробила для них.

Вся справа в тому, що я вирішила приїхати додому на Різдво.

Приїхала я до своєї рідної сестри, відразу з дороги зайшла до неї, адже у неї був день народження. Вирішила, що провідаю її, відсвяткуємо вдвох з нею, адже її діти далеко, приїхати не можуть і вона живе сама.

Я вирішила, що наступного дня поїду до дітей, адже вони в тому ж місті жили і святкувати збиралися у доньки, туди вона й сім’ю брата свого запросила, чекали лише мене, щоб відзначити Різдво у сімейному колі.

Я дуже щаслива була, що, нарешті, ми зможемо побути разом.

Я до своєї сестри відразу приїхала з вокзалу, тому всі сумки і речі вирішила в неї залишити, щоб не вести все до доньки, адже в неї в квартирі й так буде багато людей.

Ми з нею ввечері спокійно посиділи, а вранці я вирішила їхати до доньки на Різдво.

Взяла дітям та внукам гостинці, смаколики, які подобаються їм, речі залишила в сестри і поїхала.

Вже в маршрутці зрозуміла, що в сестри забула гаманець, так поспішала до родини. Та подумала, що нічого недоброго в тому немає, гроші дам наступного разу. Вони завжди пригодяться.

Як тільки я приїхала до дітей, вони вже усі разом були, радо мене зустріли, прийняли гостинці. Але дуже швидко змінилися в обличчі, якесь невдоволення було. Я не могла зрозуміти, що так швидко змінилося.

А пізніше йшла у ванну і проходила повз кухні, де син з донькою розмовляли. Вони перепитували одне в одного чи я не дала грошей комусь з них. Були невдоволені, що я на старості років лише про себе одну дбаю.

Донька казала:

– Ремонт надумала вона робити на старість. І нащо він їй побрібен? Що в такому віці ще можна хотіти? Пенсії достатньо на хліб та воду. А в селі що ще потрібно людині старій?

І син невдоволено:

– Вона зовсім не розуміє, що в молодих життя зараз важке. Звідки їй знати скільки коштують гуртки для дітей, які в нас дорогі продукти?

А мені так прикро стало, що й не передати.

Це виходить така мені дяка за всі роки, які я для них старалася і грошей скільки заробила їм?

І так прикро мені стало, я сказала, що недобре себе почуваю, залишитися в них не можу, на жаль, піду до сестри.

Діти й не затримували мене, потрібно – то йди. Навіть не поцікавилися, що турбує мене.

Я прийшла до сестри, лише вона мене пошкодувала, раділа мені і чекала мене з величезною радістю.

Я планувала дітям дати гроші, і онукам по 200 євро відклала. Але що робити тепер? Чи варто їм щось давати? Хіба я буду потрібна на старості років, коли вони мене зараз мають лише за гаманець?

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page