Цього року, коли ми копали картоплю в мами на городі, я їй сказала, що допомагаю їй останній рік, щоб більше вона той город не садила, або на мою допомогу нехай не розраховує.
А цієї неділі ми з нею просто ходили по магазинах і побачили по дорозі невеличкий кіоск з насіннім. Раптом мама мені каже:
– Треба сюди зайти ще сьогодні, за насінням, зараз купити його набагато дешевше, я щороку купую насіння восени, адже навесні воно набагато дорожче.
Ну, думаю, почалося. Я так цього не люблю, і вже багато років мамі про це своїй говорю, бо заробляю добре, сама все собі можу купити: і фрукти, і овочі стараюся купити в сезон, щоб потім вистачило на всю зиму, ще й для консервації все можу купити. Я не вважаю, що я на це витрачаю якісь великі гроші. Але щороку мама постійно береться за своє, саджає город, а потім просить мене допомогти їй на ньому, адже їй самій важко, вона не справляється.
Щороку я кажу мамі, що це в останній раз, адже я і їй можу все купити. Але вона цього не розуміє, бо звикла садити город, постійно мені розповідає цілі повчальні оповідання, що на городі все смачніше та корисніше в рази, ніж з магазину.
Знову зараз мороки купа і грошей: насіння, грунт, підгодівля різними добривами, які, до речі, коштують чималих грошей, потім хвилювання, що погано щось росте, потім знову хвилювання, що розсада чомусь в’яне чи сохне на сонці або її поламали собаки, яких розвелося в нашій вулиці багато і вони постійно бігають по городах.
А потім роздуми над тим: кому зі знайомих потрібні помідори, кабачки, баклажани, які, незважаючи на всі перепони, знову вродили в надлишку. Мама все усім роздає просто так, адже скільки їй потрібно, скільки вона їх сама з’їсть.
Зайшли в магазин, стоїмо біля стенду з насінням.
– Так, доню, давай відразу бери салат, ще візьми один, і ось цей теж. Кабачки, петрушку, кріп, базилік – зелений і фіолетовий. Моркву не забудь і бурячка двох сортів.
– Мамо, ось морква ця тобі навіщо? Вона ж, щиро кажучи, даром тобі не потрібна! Ти її не проріджуєш, часу немає, виростає дрібною вона, як пальці, чистити мороки багато. Маленька швидко в’яне і зовсім не зберігається в нас.
– Гаразд, не бери. Візьми тоді більше цибулі і буряка, і 5 пакетиків помідорів.
– Мамо, ну навіщо тобі самій возитися з розсадою? Купимо десяток готової, ті помідори та перець не так дорого коштують, по десятку тобі вистачить, і мороки менше буде з тією теплицею, яку ти майструєш щороку.
– Ось ще, купимо! – продовжує говорити мама, наче зовсім не чує мене. – І чому так мало брати? А чим я буду займатися весь час, а влітку, що я робитиму? Ні, я сама вирощу все!
На цьому я замовкаю і покірно та вже спокійніше складаю в кошик всі пакетики, відібрані мамою з вітрини: помідори, огірки, баклажани, болгарський перець, квіти.
Мама стоїть щаслива та задоволена, а я розумію, що наступного року таки знову буду працювати на тому городі, а мама скаржитиметься на поганий врожай. Але що тут зробиш?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.