Цього року ми вирішили забрати маму чоловіка до себе додому, принаймі на зиму. Свекруха живе одна, їй 70 років і вона ще в принципі сама у всьому дає собі раду, але її будинок важко зимою обігріти, то ж в цілях економії маминого бюджету чоловік запитав мене, чи я не проти, щоб його мама трохи пожила у нас.
Не зважаючи на те, що ми з чоловіком разом вже 20 років, з свекрухою ми зустрічалися не часто. Ми жили в своїй квартирі в місті, а мама чоловіка – в своєму будинку в селі. Бачилися ми кілька разів на рік – на свята і дні народження. Я завжди до неї добре ставилася: в наші рідкісні зустрічі вона здавалася приємною, розважливою і дуже доброзичливою.
Свекра не стало ще 10 років тому, вся робота по господарству була на свекрусі. Щоб полегшити мамі життя, мій чоловік переконав її відмовитися від господарства, бо колись свекруха тримала і корову, і козу, і свиню. Тепер залишилися тільки кури. І від городу ми її теж відговорили, зараз свекруха обробляє лише ті грядки, що біля хати.
Та все ж зимою в селі одинокій жінці похилого віку дуже важко. Весь листопад чоловік бідкався, як його мама має зиму перезимувати, а потім таки вирішив її забирати до нас. За 20 років спільного життя у нас з свекрухою ніколи не виникало серйозних непорозумінь, тому я не була проти, коли чоловік запропонував мамі перебратися на якийсь час до нас.
Нещодавно ми побудували великий заміський будинок, а наш син поїхав на стажування в Німеччину. Якби я знала, до чого призведе моє співчуття. Вже через кілька днів після приїзду «мами» стало помітно, що чоловік змінився. Він почав чіплятися до дрібниць, критикувати мою їжу, дорікати за зайві витрати. Говорив, що я погана господиня, купую шкідливі продукти, не слідкую за будинком. Хоча раніше такого не було.
Потім чоловік став відмовляти в допомозі по дому, мовляв, не чоловіча це справа. І чим більше проходило часу, тим більше категоричним і незговірливим він ставав. Я не хотіла вірити, що це вплив свекрухи, поки випадково не підслухала їхню розмову з моїм чоловіком. Під час бесіди свекруха нещадно мене критикувала. Вона перераховувала всі мислимі і немислимі недоліки, говорила, що я сиджу у нього на шиї і, звичайно ж, шкодувала «свого синочка». У цей вечір у мене відкрилися очі, але, на жаль, було занадто пізно.
Ситуація загострювалася з кожним днем. Чоловік відмовився від моєї їжі, і тепер на кухні орудувала свекруха. Всі вихідні він працював її особистим шофером: возив по поліклініках, магазинах і базарах. Чи потрібно говорити, що управління нашим сімейним бюджетом він теж довірив їй! Я як могла намагалася виправити ситуацію, але всі спроби були марними.
Цього року вперше за 20 років сімейного життя страви на Різдвяні свята готувала не я, а свекруха. Вона просто не підпускала мене до кухні, відкрито кажучи мені, що я не вмію готувати. Оце так – 20 років вміла, а тепер розучилася. Але чоловік знову підтримав свою маму. Я не витримала, зібрала речі і переїхала від них.
Поки поселилася в нашій крихітній міській квартирі, в якій ми колись жили, і готуюся до розлучення. За кілька тижнів ми з чоловіком стали зовсім чужими людьми, двадцять років щасливого сімейного життя перекреслені одним махом. Тому хочу всіх попередити: не пускайте свекрух в свій будинок, тримайте їх на відстані! Чим далі, тим краще!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
