Оксана дуже не любить запрошувати в гості сестру свого чоловіка. Ганна – жінка багата, живе в столиці, чоловік добре заробляє, діти навчаються в найкращих вишах, життя у неї добре склалося, можна лише позаздрити.
Інша справа Микола, її брат. Микола після училища повернувся в село до батьків, жив разом з ними, а потім привів невістку додому.
Оксана дівчина, хоч молода, але дуже господарська, усе вміла: готувати, город гарно обробляти, за господарством доглядати.
Всі роки Ганна приїжджала до батьків лише на свята, наче гостя. Сяде за святковий стіл, добре знаючи, що вже зготувала Оксана, починає виказувати своє незадоволення. Одна страва пересмажена, інша пересолена, те жирне, те сухе, те розварене, і все не так.
Свекри були люди добрі, любили Оксану, але й дочку свою розгнівати не хотіли, тому мовчали на всі ці докори. Мовчала й сама Оксана завжди, хоч часто дуже гірко від того було.
Микола іноді говорив, щось сестрі у відповідь, ставав на захист своєї дружини, але не хотів суперечки в хаті, тому Ганна слів не добирала, особливо, ніколи, не звикла, що їй хтось перечитиме.
Коли Оксана виходила на кухню, нести іншу страву, за нею швиденько бігла мати Микола, вибачалася, співчутливо дивилася в очі, просила не звертати на слова доньки, бо хоч вона її і рідна мати, але знає, що Ганна погана господиня, а все це говорить за столом через заздрість.
Ледь відбувши Різдво в колі рідних чоловіка, Оксана сказала Миколі, що на Великдень вони поїдуть до її мами і тепер їздитимуть туди щосвята. Нехай Ганна сама батькам везе якісь страви, накриває стіл, бо їй ніхто не догодить, а Оксана більше бачити такого ставлення не хоче.
Нехай самі святкують, можливо, тоді цінуватимуть її саму та її працю. А що робити.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – segodnya.
