fbpx
Життєві історії
Цього року наш онук мав йти в перший клас. Ми з дідом ціле літо відкладали гроші. В кінці серпня взяли 2 тисячі гривень і поїхали в місто до доньки

Ми з чоловіком самі люди з села, весь вік тут жили та працювали. А донька наша знайшла собі чоловіка у місті, там й свати багаті люди, влаштували їм добре життя.

Оксана живе з чоловіком у своїй квартирі, їздить на авто, стала справжня пані.

В село до нас приїжджає рідко, хоча й місто їх в 30-ти кілометрах від нас – можна навідуватися частіше, та донька не може – каже син і робота весь час забирають.

Грошей багато в нас немає, перші роки, як вийшли на пенсію, тримали господарство, корову, давали Оксані домашні продукти, коли та приїжджала. та згодом донька вже нічого брати не хотіла: молоко коров’яче їй смердить, бачте, хоча все дитинство його пила, тепер купує в магазині, картопля то дрібна, то брудна, в магазині теж миту вже можна купити, сало вона не їсть і м’ясо жирне, а в домашніх курей м’ясо тверде – не смачне і варити довго потрібно.

Ми й з батьком спродали все. А нащо воно нам тоді? Ми самі вже багато не їмо. Віддали доньці грошима.

Оксані дуже допомагають батьки чоловіка, бачу й вона горниться до них. та нехай, я не шкодую, добре, що моїй дитині добре живеться.

Цього року наш онук мав йти в перший клас, ми з батьком не знали, що йому подарувати, взяли 2 тисячі гривень і поїхали до дітей.

Привезли яблук та груш, дід ще на порозі вручив Юркові гроші, сказав, щоб купив собі щось до школи. А той прямо так сухо відповів:

– Та ну, діду. У мене все є: портфель, телефон і ноутбук. Мені бабуся Мирослава та дідусь Гришко вже купили. Мені пощастило з ними. Я сказав їм, що як виросту, то машину куплю велику-велику, будуть мене по місту катати і на море возити, мені з ними так добре.

Чоловік не знав, що робити з тими грошима, віддав їй доньці. Оксана дякувала, мило щебетала, зробила нам чай, посадила за стіл.

Донька навіть не помітила, що відбулося. А мені з чоловіком на душі стало прикро. Для нас ці дві тисячі гривень гроші великі, багато чого собі не купили, щоб потішити онука, а він нічого й не помітив, йому ми не цікаві, йому з тими дідусем і бабусею добре.

На дитину образи не тримаю, хлопчик маленький, так його вчать. Вважаю, що донька в усьому винна, ніколи не привозить хлопчика до нас, каже він не хоче, не цікаво йому з нами в селі.

Виходить, ми погані дідусь та бабуся, бо в нас немає грошей і ми не живемо у місті? Чому донька так швидко сама перестала нас цінувати?

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page