Я заробляю гроші, але не завжди можу їх витратити так, як сама хочу, бо в нашій сім’ї розпоряджається бюджетом чоловік. З перших днів спільного життя у нас з чоловіком виникло питання: «У кого з нас будуть гроші»? Чоловік категорично заявив, що у них в сім’ї грошима завжди розпоряджався батько, і він теж дотримується такого правила.
Я почала заперечувати, сказала, що не згодна віддавати свою зарплату чоловікові, а потім випрошувати на різні свої дрібниці. Тим більше, що купувати продукти або, наприклад, побутову хімію доводиться мені і кожен раз чую питання: «А що ти збираєшся купувати? А ті гроші, що я тобі давав ти, що вже витратила?».
Я навіть не кажу про те, що я більше заробляю і повинна ще просити свої гроші на свої потреби. Та й чому чоловік вирішив, що я не зможу розпорядитися заробленими мною грошима? Тим більше, що його батько за ті гроші, що мати продала залишену їй у спадок квартиру, замість того, щоб вкласти гроші в будівництво житла, купив собі машину. Він сам вирішив, що така покупка є важливішою.
У підсумку, машина останнім часом вимагає все більше вкладень. Постійний ремонт, дорогий бензин. Те, що їздити на роботу машиною не економно, він не замислюється, але зате йому комфортно, хоча це з’їдає майже половину його зарплати. А живуть вони як і раніше в однокімнатній квартирі, це його теж не хвилює. То який приклад може він дати своєму синові в плануванні сімейного бюджету?
Цього року на Великодні свята я захотіла купити собі нові черевички і плащик, знала, що поїду в село до матері, хотілося обновок. Але коли чоловік почув про те, що я збираюся собі щось купувати, він не тільки заборонив мені це робити, але і попередив, що нікуди зі мною не поїде. Мій чоловік дуже любить економити, але тільки на мені.
Я втомилася від цього, сказала чоловікові, що так далі жити не можна. І після чергового з’ясування стосунків ми вирішили, що кожен буде розпоряджатися своїми грошима сам. На продукти та комунальні платежі будемо складатися порівну, а решту грошей кожен буде витрачати так, як вважає за потрібне.
Але я не вважаю, що це правильно, у мене таке відчуття, що ми не сім’я, а сусіди. Я поки що навіть не хочу через це заводити дітей. Ми не плануємо разом покупки, а якщо мені не вистачає, то беру в борг у подруг, але не у чоловіка. Обновки на свято я таки собі купила, чоловік зі мною в село не поїде, сказав, що буде святкувати зі своїми батьками.
Чим закінчиться таке спільне життя не знаю, але боюся, що погано.
Фото ілюстративне – AddobeStock.
