fbpx

Цього року на Великодні свята мені не вдалося поїхати до мами в село. Мама дуже образилася, а її сестра, моя тітка, мені подзвонила і вичитала як школярку. Додому я і справді їжджу нечасто, але гроші мамі перераховую регулярно. Вона літня людина вже, живе на пенсію, а цих грошей завжди не вистачає. Але родичі постійно мені дорікають, що я їй не допомагаю, живу і думаю лише про себе, а рідну маму-пенсіонерку кинула

Мені 36 років, я зараз живу в столиці, знімаю квартиру. У мене непогана робота і поки нічого в своєму житті я змінювати не збираюся. Але всі мої родичі в один голос твердять, що мені потрібно повертатися в село і жити з мамою, бо їй потрібний догляд. Мамі моїй нещодавно виповнилося 70 років, вона живе одна.

Родом я з невеликого селища. Після школи закінчила медучилище, працювала фельдшером, але цієї зарплати мені ні на що не вистачало. Десять років тому почала їздити в столицю на заробітки. Спочатку продавала в переході метро окуляри, потім влаштувалася на оптову фірму. Зараз дослужилася вже до головного менеджера, робота подобається, зарплата гідна. Я в змозі оплатити собі житло, життя в столиці, ще й мамі допомагаю.

Цього року на Великодні свята мені не вдалося поїхати до мами в село. Мама дуже образилася, а її сестра, моя тітка, мені подзвонила і вичитала як школярку, мовляв, я егоїстка, і ні про кого, крім себе, не думаю. Мамі моя допомога потрібна, а я в столиці сиджу.

Додому я і справді їжджу нечасто, але гроші мамі перераховую регулярно. Вона літня людина вже, живе на пенсію, а цих грошей завжди не вистачає. Але родичі постійно мені дорікають, що я їй не допомагаю, живу, мовляв, сама собі на втіху, а рідну маму-пенсіонерку кинула.

Найгірше, що вони і її накручують, типу, виростила дочку, а тепер від неї ніякої допомоги на старості років. У їхньому розумінні я повинна бути поруч, садити город і займатися господарством, а те, що я гроші надсилаю – це до уваги не береться. Мамі складно пояснити, що у нас в селищі я навіть на двох роботах стільки отримувати не буду.

Відповідно, будемо вдвох жити на копійки, і кому від цього стане краще? А так вона собі все необхідне може купити, і ремонт в будинку зробити може, харчується нормально. Але їй перед родичами незручно, що у всіх діти і внуки поруч, а її дочка невідомо де.

У мене від таких розмов псується настрій. І маму шкода, але і повертатися немає бажання. У мене своє життя, до якого я звикла, і зовсім не хочеться знову опинитися в селищі, де дві вулиці і один магазин. А родичі, думаю, накручують маму більше з заздрості.

Фото ілюстративне – mirkvartir.

You cannot copy content of this page