fbpx

Цього року ми вирішили на зимові свята їхати першими до моїх батьків, а потім до свекрів. 7-го були у моїх, а 8-го у чоловікових батьків. Але знову не вгодили ні одним, ні другим

Ми з чоловіком обоє з маленьких міст, розташованих за 40 кілометрів один від одного, але зустріли один одного під час навчання в обласному центрі, та так тут і залишилися обоє.

Після одруження спочатку ми знімали квартиру, а через кілька років взяли в кредит бюджетний варіант на околиці міста. Для цього ми багато працювали, батьки нам не допомагали, але і не заважали.

Додому їздили не часто, хіба по великих святах.

– Ми справляємося, – говорили родичі, – нічого нам не треба. Аби вам легше жилося. Була б машина, хоча б продуктів можна було якнайбільше відвезти. Картоплю, яйця, закрутки.

Коли ми вже переїхали в свою квартиру, батьки періодично до нас приїжджали. А чотири роки тому не стало брата мого свекра, у них із дружиною дітей не було, машину вдова віддала його братові. А у свекра і прав не було, тому вони вирішили передати авто нам.

Тепер ми почали на машині виїжджати до батьків. Звичайно добре, бо за один день ми могли поїхати і повернутися назад. Вперше додому на автомобілі ми вирушили два роки тому, наприкінці квітня перед довгими вихідними. Домовилися, що спочатку їдемо до моїх батьків, треба було допомогти встановити брами, потім розраховували поїхати до свекрів.

– Як це ви до сватів? А до нас? А чому до них першими? А нам допомогти по господарству не треба?

Спочатку ми зробили все у моїх батьків, пробули у них два дні, чоловік тестю допоміг, картоплю посадили, а потім каже, мовляв, поїхали, мама не заспокоїться. Поїхали, але тут мої почали дзвонити навздогін.

– Обіцяли пробути три дні, – ображалася вже моя мама, – я м’ясо на шашлик приготувала. А ви бігом-бігом і до сватів. А ми що, не такі батьки? У них чотири дні, а у нас лише два?

От що робити нам? Кататися всі дні туди-назад? Тоді точно б нічим не допомогли б їм. Чи не встигли б просто. Пропонувала своїм, давайте все зберемося і посидимо по-сімейному, але ні.

– А чому в них, а не в нас? – відповіли мої батьки.

– У нас і тут справ повно, коли нам кататися, хай свати приїжджають, – відповіли свекри.

Восени відпустки не було, додому надовго не потрапили, а наступної весни історія повторилася: знову образи до когось першого заїхали, кому скільки допомогли, у кого скільки пробули.

– Давайте так, – запропонувала я свекрусі, – чоловік мене везе до батьків, а сам їде до вас. Щоб ви нас не смикали, не ревнували і не ображалися!

– А внучка? – відповіла свекруха. – Її ти візьмеш до своєї мами? А чому не до нас?

– Взагалі нікуди не поїдемо, якщо такий розклад, – сказав чоловік.

Цього року ми вирішили на зимові свята їхати першими знову до моїх батьків, а потім до свекрів. Так і зробили, 7-го були у моїх, а 8-го у чоловікових батьків. Але знову не вгодили ні одним, ні другим.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page