fbpx
Життєві історії
Цього року мій рідний брат вперше не святкував з нами Новий рік і попередив, що на Різдво теж не приїде. Я впевнена, що все це через його дружину

У нас дуже багато рідні. Сім’я велика та дружна. З радістю приймали до рідні зятів та невісток. Коли Тарас вирішив одружитися, всі тільки зраділи. Брат до 28 років ходив у холостяках, все не міг ніяк знайти свою єдину.

Те, що його обраниця Тетяна мала маленького сина від першого шлюбу, не збентежило ні батьків, ні інших родичів. У нашій сім’ї дітей дуже люблять, я теж одружена вдруге, мій чоловік виховує мою дитину як свою.

Таня відразу нам сподобалася, здалася розумною і самостійною. Дівчина працювала, у неї була своя квартира, що дісталася від батьків, яких рано не стало: з 14 років вона росла в дитячому будинку.

Наша мама її дуже жаліла, прийняла як рідну доньку. Навіть Тараса попередила: дивись у мене, мовляв, не можна кривдити сироту, та й за хлопчика відповідальність береш — отже, відповідай до кінця. Весілля молоді грати не стали, обмежилися посиденьками разом із ріднею у будинку наших батьків.

У батьків будинок свій, я давно з чоловіком в місто перебралася, Тарас жив з батьками, а на роботу в місто машиною їздив, а після того, як вони з Тетяною розписалися, перебрався в її квартиру.

А потім ми почали помічати, що брат став рідше дзвонити, рідше приїжджати, дедалі частіше слухавку замість нього брала невістка, яка ввічливо і холодно пояснювала причини, чому вони з Тарасом не зможуть приїхати на ювілей хресного чи іншу урочистість.

Навесні мама з батьком традиційно збирають посиденьки, присвячені закінченню городньої компанії, як на початку травня закінчуємо ділянку прибирати після зими, як перекопаємо, посіємо все, картоплю посадимо, так увечері шашлик, сидимо всією ріднею.

Допомогти батькам на величезній ділянці завжди збиралися і ми з чоловіком та дітьми, і племінник із сім’єю, і мамина сестра з донькою. Лише Тараса цієї весни не дочекалися.

– У нас інші плани, – сказала Тетяна, – нам все одно з городу нічого не їсти, то чому ми повинні працювати.

Ми були неприємно здивовані: у нас ніхто ніколи не рахувався, не дрібнився, не заздрив. Через деякий час Тарас приїхав до батьків, разом із Тетяною.

– Ми машину вирішили нову купувати, – оголосила невістка, – та не радійте, ми до вас у справі. Нам грошей не вистачає. Ви повинні додати.

Але грошей у батьків якраз на той момент не було, бо вони нещодавно допомогли мені закрити кредит по квартирі. Вони так і сказали невістці, що нічим допомогти не можуть.

Тетяна засмутилася і почала накручувати брата, що батьки допомагають лише мені, а його з дому пустили з однією валізою.

Мамі було дуже прикро. Так, батьки мені допомогли достроково виплатити іпотеку. Але перед цим вони дали братові грошей на його машину. Нехай не на нову, але все ж таки. І головне, як ми зрозуміли, такі розмови Таня з братом починала регулярно. І таким чином відривала чоловіка від його рідні.

Моя тітка, мамина сестра, припустила, що Тетяна це робить свідомо, бо боїться, що брат допомагатиме грошима своїм родичам. А ділитися з кимось вона не має наміру нічим.

– А може просто не звикла жити серед родичів, – сподівається мама, – думаєш, одній солодко було чи що? Звикне.

Але я не погоджуюся з тим, що Тетяна звикне і зміниться. Швидше обдере брата, як липку і виставить. А з усією ріднею його стосунки зіпсувала, щоби не заважали.

І на брата у мене величезна образа. Як одружився, так жодного разу нікого з днем ​​народження не привітав, відгородився, як стіною. Майже рік живе, як немає його для нас. Ні допомоги, ні ввічливого дзвіночка.

Ми запрошували їх на Новий рік, думали налагодити з ними стосунки, але вони відмовилися від запрошення. Нам дуже прикро, брата нам не вистачає.

Сподіваємося, що з часом зрозуміє, що собою являє його Тетяна, та й повернеться до родини.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page