fbpx
Життєві історії
Цього року мені виповнилося 40 років, дочка пішла в 10-й клас. Нещодавно мене розшукав брат і сказав, що я повинна забрати нашу маму до себе

Я давно живу самостійним життям, у мене є чоловік і дитина. А нещодавно мені зателефонував брат і сказав, що я маю забрати до себе нашу маму. З своїми родичами (мамою і братом), я не спілкувалася багато років. Чоловік каже, що мені нема про що хвилюватися, а я міркую, чи правильно зробила, коли відмовилася забирати маму до себе.

Олег – мій старший брат, різниця у нас 7 років. Коли мені було 3 роки із сім’ї пішов батько. Мама багато працювала, ми з братом часто залишалися вдома одні, і стосунки у нас були не найкращими. Мама завжди любила брата більше, ніж мене, що б не сталося, винною завжди була я.

І мама, і брат, називали мене невдячною, коли я відмовлялася виконувати доручення брата. Трохи вдалося перепочити тільки коли Олег був у армії, а потім виїхав вчитися. А коли мені було 17 років, брат повернувся додому. І не один, а із дружиною. Лариса була старша за брата на 4 роки, вона вже була заміжня і у неї був син.

– Можеш перейти до мене в кімнату, – милостиво дозволила мені мама. – Олег з Ларисою та сином – молода сім’я, їм потрібні умови.

Маленького сина Лариси мама прийняла одразу, з невісткою потоваришувала, а я, як і раніше, в сім’ї була невдячною та крайньою в будь-яких ситуаціях. Отримавши атестат, я поїхала вступати в університет.

На першому курсі мене розшукав рідний тато. Батько тепер був удівцем.

– Я просив, щоб тебе віддали мені, – сумно розповідав тато, – але мені відмовили. І суд став на бік твоєї матері. Але тепер я зможу тобі допомогти.

Щоправда, часу на спілкування з татом залишалося мало. Батька не стало за кілька місяців, я доглядала його до останнього. Потім я вийшла заміж, з чоловіком ми взяли кредит, батькову однокімнатну квартиру здали квартирантам, так і розплатилися за спільне житло.

– Ти проміняла матір на подарунок, – картав мене брат. – Адже мама нас виховала практично одна, а тебе взагалі народили, сподіваючись, що ти будеш опорою і допомогою в старості…

Цього року мені виповнилося 40 років, дочка пішла в 10-й клас. Нещодавно мене розшукав коханий братик.

– Ми з дружиною давно живемо окремо від мами, – розповів він, – а мамі догляд потрібний. Тож давай, виконуй дочірній обов’язок – забирай до себе матусю. І так ти все життя прожила для себе. Не моя дружина повинна дивитися за твоєю мамою. Ти донька. А в мене син молодший одружитися надумав, жити йому десь треба.

Брату я відмовила, нагадала, що він завжди був улюбленим сином, і що свою квартиру мама віддала йому, і що все життя мама допомагала тільки його родині. То ж нехай він тепер думає.

Але інколи я себе питаю, чи правильно я поступила, коли відмовилася забирати до себе маму?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page