З Андрієм ми одружилися 5 років тому, він людина хороша, мені пощастило з чоловіком.
А коли у нас з’явилася довгоочікувана донечка, свекруха моя, щиро кажучи, дуже раділа за нас.
Я сиділа в декреті, доглядаючи нашу донечку, а коли закінчився декрет і мені потрібно було виходити на свою роботу, то мама чоловіка сказала нам, що наша донечка ще маленька зовсім, щоб йти в садочок, краще було б, щоб вона ще вдома трішки побула з сім’єю, так усім спокійніше буде і менше хворітиме зараз у такому віці.
Просила нас моя свекруха чоловіка, щоб ми донечку ще рік залишили вдома, а вона буде за нею доглядати, допомагатиме нам.
Лише одне додала мама чоловіка тихо, наче соромлячись нас: мовляв, мені незручно просити, але б ви, можливо, мені платили хоч трішки, а то пенсії мені не завжди вистачає.
Я сказала мамі Андрія, що нічого недоброго в тому немає, я з радістю їй платитиму гроші, адже моя власна мама відмовилася сидіти з нашою донечкою, хоче на старості років відпочити, каже, що це велика відповідальність, вона на себе брати не хоче її, та й роки не молоді, вона боїться, що не справиться.
Та й все одно, якщо щиро розсудити усю ситуацію, яка склалася, ми б няні платили і то були б набагато більші гроші, ніж ми мамі чоловіка платимо.
А, коли рідна людина поруч з твоєю дитино, тоді набагато спокійніше і легше переносити все.
Загалом, такий варіант нам дуже підходив і я сказала матері чоловіка, що ми ще вдячні їй будемо за це.
Ми подумали з Андрієм, порадилися добре і домовилися з мамою його, що щомісяця платитимемо свекрусі 3 тисячі гривень за те, що вона з дитиною нашою сидітиме.
Катерина Петрівна і харчувалася в нас, адже цілий день з ранку до вечора сиділа з онучкою, продукти усі необхідні купували ми, але вона дуже допомагала мені: завжди прибере, випере нам одяг, дитятко завжди чистеньке й нагодоване.
Я так раділа, що маю таку хорошу помічницю, ми з Андрієм спокійні завжди за донечку були. Мама буває телефонує мені, радиться, якщо донечка вередує, я поради їй даю. Загалом у нас все спокійно і добре складається і бабуся з онучкою відразу спільну мову знайшли.
Ми розуміли, що мама Андрія робить для нас дуже багато, тому, з вдячності, купували їй гарні подарунки, чоловік завжди ввечері возив її додому, прикупивши по дорозі якісь смаколики мамі.
Усім було добре: і нам, і свекрусі.
А нещодавно я зустріла тітку свого чоловіка, вона казала, що у нас немає совісті зовсім. Сестра її вже на пенсії, а допомагає нам з дитиною малою, щодня бігає до нас, усю роботу виконує, наче домробітниця якась безкоштовна, ми б хоча б їй щось платили за це.
Я промовчала у відповідь, але була дуже здивована: виходить, ніхто зовсім не знає, що Катерині Павлівні ми даємо гроші і гарно віддачуємо їй за турботу, в усьому їй теж допомагаємо при потребі.
Я розумію, що їй, можливо, соромно говорити родичам та друзям, що вона свою онучку доглядає за гроші, боїться, що не зрозуміють люди. Але тепер й нам не зручно, адже всі думають, що ми зовсім нічим не віддячуємо старенькій мамі.
Тепер навіть не знаю, як з нею поговорити про це.
Порадьте, як правильно вийти нам з ситуації, яка склалася.
Фото ілюстративне.