fbpx
Життєві історії
Цього Різдва у моєї сусідки був день народження, 80 років. Я не хотіла йти до неї зранку, думала, нехай з дітьми святкує, а я ввечері забіжу. У вікнах в неї вже не світилося, я зібрала цукерки, взяла пампушки та кутю і побігла до Одарки через город

Моїй сусідці бабусі Одарці сьогодні виповнилося 80 років. Вона святкує день народження якраз на Різдво – 7 січня.

В цей день у мене було багато гостей, діти приїжджали з міста, родина провідала, гарно посиділи за святковим столом. До вечора всі порозходилися, ми з чоловіком залишилися самі. Лише зараз зрозуміли, що біля подвір’я сусідки автомобіль не стояв, а значить її діти з міста не приїхали знову.

Зрозуміло, ніяких запрошень на свято я не отримувала, адже люди в такому віці зазвичай не влаштовують собі святкувань, але ще тоді вирішила, що прийду з пирогами, привітаю бабусю. Сусідка Одарка вже давно жила одна, чоловіка вже немає, а діти роз’їхалися по містах.

Я вирішила не йти до неї занадто рано, щоб бабуся могла зі своїми дітьми відсвяткувати, вони ж так рідко бачаться – як говорила мені бабуся, та й в мене гості були, я зустрічала родину. Тому, коли я прийшла додому до бабусі, моєму здивуванню не було меж. В хатині було чистенько дуже, видно, що вона прибирала, доносився запах свіжих страв – і сусідка сиділа тихенько на стільчику і дивилася телевізор.

“Напевно всі вже поїхали” подумала я, сама в це не віривши, адже я б помітила їх машину. Коли бабуся мене помітила, вона засвітилася в усмішці. Помітно було, яка вона щаслива, що до неї хтось прийшов, очі у неї були вологі, тоді я вже була впевнена, що я перша, хто до неї прийшов сьогодні. Мені так шкода стало стареньку, що я вирішила затриматися, по столу в її будинку було помітно, що вона чекала набагато більше гостей.

Ми сиділи, сусідка мене пригощала, і пізніше я дізналася, що ніхто ні з дітей, ні з онуків навіть не подзвонив їй, щоб привітати з днем народження, та й на Різдво не приїхали до матері ні син, ні донька з сім’ями своїми. Я навіть не розуміла, що і говорити, мені так стало шкода її, а по ній було помітно, що вона сумувала за своїми різними. Я як могла намагалася заспокоїти стареньку, але було помітно, що душа у неї була неспокійна.

Заходили діти, колядували старенькій, тоді вона була радісною світилися очі, діставала гостинці, які онукам приготувала, а все роздала чужим дітям.

В ту ніч я довго не могла заснути. Ніяк не могла збагнути, чом можна було в вихідний день ще й на Різдво бути таким зайнятим, щоб навіть не привітати маму чи бабусю з ювілеєм, не з’їсти з нею куті. Ніхто навіть не подзвонив, не згадав про неї. Не забувайте про своїх батьків, телефонуйте частіше, заходите в гості: вони вас завжди чекають, і це не буде вічно.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page