– Ольго, а що ти вже який день сама? Невже діти не знають, що ти приїхала? – запитала тітка Марія сусідку, яка вже багато років працює заробітчанкою в Іспанії, і приїжджає додому раз на 2-3 роки.
– Я телефонувала, але донька сказала, що вона зайнята дуже, може аж на вихідні приїде. А син слухавку не взяв і навіть не передзвонив, – сумно відповіла Ольга.
Марія задумалася, їй щиро стало шкода сусідку, яка 20 років гарувала за кордоном, щоб дітям допомогти, а тепер стала їм непотрібною. Ну яка така може бути зайнятість, щоб не подолати 20 кілометрів до мами?
– Тітко Маріє, а ходіть Ви до мене, каву вип’ємо, про життя поговоримо, – запропонувала Ольга.
Марія з радістю прийняла пропозицію, бо їй давно було цікаво, що там Ольга пристарала. Вона ж бачила через огорожу великий будинок, але він стоїть весь час зачинений. А тут Ольга приїхала, є шанс подивитися.
– Яку ж ти собі красу зробила! Любо глянути! Та це ж справжні палаци, ні у кого в селі таких нема! – хвалила сусідка Ольгу, а та лише розсміялася.
– А Ви що, у всіх уже були? – каже.
– У всіх, не у всіх – а те, що я бачила, то ховається проти твоїх хоромів, – знову захоплено повторила сусідка.
Ольга в це село прибилася невісткою. Свекруха її не любила, а чоловік з часом збайдужів так, що до іншої пішов. Син з донькою виросли, свої сім’ї створили, і Ользі нічого не залишилося, як їхати на заробітки, вона була в селі першою з тих, хто наважився.
Спочатку вона обом дітям по квартирі купила, нехай однокімнатна, але все ж, своя. А потім стала собі по-тихенько гроші складати.
Коли захворіла свекруха, вона звернулася до Ольги за допомогою, і нелюба невістка допомогла чим змогла. За це свекруха відписала їй свою хату.
Коли свекрухи не стало, Ольга стала вкладатися в будинок, і за роки збудувала собі величезний дім. Вона вважала, що робить все правильно, от тільки чим більше вона вкладала в цей будинок, тим більше росла неприязнь дітей до матері.
– Вона собі будинок збудувала, а нам по малесенькій однокімнатній квартирі купила, і все. Мама просто нас не любить, – постійно говорила донька своєму брату, так що в підсумку і син забув про те, що мама таки квартиру йому купила, і теж став злитися на маму, що та живе не заради дітей і внуків, а заради себе.
Ольга ж сама так ніколи не думала. Їй одній багато і не треба. А вкладала гроші вона в будинок, бо так всі заробітчанки роблять – не вона перша, не вона остання.
Цього разу Ольга приїхала ще в суботу, а вже четвер, та ні син, ні донька до неї ще не заходили, не знайшли часу.
– Ольго, а ти скажи своїм дітям, що маєш до них серйозну розмову, – порадила сусідка.
Ольга здивувалася, але стала уважно слухати сусідку. Тітка Марія була значно старшою за неї, вона життя знає, і може дати мудру пораду.
– Може це і не моя справа, але ти сама розумієш, чому діти образилися?
– Не дуже, – каже Ольга.
– Та тому, що ти всі гроші у будинок вклала, а вони сподівалися, що ти їм допоможеш.
– А хіба дві квартири, які я їм купила, це мало? – здивувалася Ольга.
– Виходить, що мало.
– Але ж цей будинок в свій час я їм залишу, я ж не вічна, – стала виправдовуватися Ольга.
– Це ти добре кажеш. Тільки розумієш, діти хочуть жити вже і зараз, а не відкладати життя на потім, – каже сусідка. – І навіщо їм цей будинок? Жити двома сім’ями вони тут не зможуть, надумають продавати – марно ти старалася всі роки, бо тут жити будуть не твої діти і внуки, а чужі люди. Як не крути – а добре не виходить.
Марія пішла, а Ольга серйозно задумалася. Невже вона і справді неправильно робила всі ці 20 років? Думала вона, що хоч в старості поживе добре, а виходить, що навіть рідні діти не хочуть з нею спілкуватися.
А яка ваша думка? Що не так зробила Ольга?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
