Я зайшла до квартири бабусі, вона знову залишила двері відчиненими. Сюди я приходжу часто, хоч і не маю багато часу, але вважаю своїм обов’язком хоча б раз на кілька днів відвідати бабусю. Але цього разу вона мене відверто здивувала. Вона з порога заявила, що ходжу я до неї через квартиру, але сподіватися мені нема на що.
– Брату твоєму я квартиру подарувала, Максим з часом дружину сюди приведе, – сказала бабуся.
І тут братик поквапився. До квартири мені байдуже, а ось за бабусю тривожно. Знаючи характер братика, виставить він бабусю.
– Ну, що ти таке кажеш? Люблю тебе. Я не заради квартири до тебе ходжу. І далі ходитиму до тебе. Адже ти не маленька – розпоряджуйся квартирою як хочеш! – з докором сказала я бабусі. – Ти який суп хочеш – борщ чи з рисом?
– Борщ, – буркнула бабуся. – І завтра прийдеш?
– Ні, я завтра не можу. Післязавтра прийду. Напиши, що купити треба буде.
– І що, купиш все і прийдеш? Навіть не образишся? – недовірливо спитала бабуся.
– Куплю і прийду. А на що ображатись?
– Як на що? Що квартира з-під носа спливла, – сказала бабуся.
– Ти все про це, – зітхнула я. – Головне, щоб з тобою все добре було, – кажу.
Я пішла на кухню готувати. Через п’ять хвилин мені зателефонував брат, і почав звинувачувати мене:
– Що, домоглася свого? А говорила: «Я просто так до бабусі ходжу, не потрібна мені її квартира!» А сама там бабусю обробила! Ми дитину чекаємо, я на бабусину квартиру розраховував.
– А я то тут до чого? – я не розуміла, до чого це сказано, адже бабуся сказала, що квартиру йому подарувала.
– Не вдавай, що нічого не знаєш. Я сьогодні у бабки був, вона сказала на тебе дарчу написала, ще місяць тому! А ти мовчала! – продовжував вимовляти мені своє невдоволення брат.
– Я передзвоню, – я поставила слухавку.
Я увійшла до кімнати:
– Бабусю, а ти нічого не хочеш мені сказати?
– Ні, – бабуся дивилася на мене найчеснішими очима у світі.
– Мені Максим дзвонив щойно, – пояснила я. – До чого б це?
Бабуся зітхнула, поплескала поруч із собою по ліжку:
– Іди сядь. Розумієш, до Петрівни із 56-ї квартири онук їздив. Все допомагав, залицявся. Петрівна йому квартиру відписала, він її одразу вигнав. А я чому знаю, що ви до мене вештаєтеся? Може, теж хочете таке зробити? Ціни на житло бачила? Ти вибач, що обдурила. Я вранці Максиму те саме, що й тобі сказала, що квартира в нього з-під носа спливла. Я ніколи його таким не бачила, він тут таке влаштував, – бабуся розплакалася.
– Ну, все, все. Не плач. Не потрібна мені твоя квартира, ти мені потрібна. Я хочу, щоб у моїх дітей була прабабуся. Заспокойся, все добре, – я обняла бабусю і почала гладити її по сивому волоссю.
Від бабусі пахло свіжою випічкою. Заплющивши очі, я згадала, як вона мене в дитинстві завжди заспокоювала. І пахло від неї так само. Як час летить!
– Тобі квартиру залишу, і не сперечайся. Чи ти усе життя зібралася по хатах чужих мотатися? Не ображайся тільки на мене, сама розумієш – час зараз такий.
На бабусю я не ображалася. Страшно їй розумію. Любіть своїх бабусь, наша турбота їм дуже потрібна.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
