Іван зараз дуже часто згадує, як колись в самому дитинстві на канікули їздив до дідуся і бабусі в село. Як весело проводили там разом час, здавалося він мав просто казкове дитинство.
Іван часто зараз згадує смачні пухкі пироги, які бабуся пекла в печі. Але то було дуже давно, багато років минуло відтоді.
Цього року Іван з дружиною Новий рік зустріли самі. Так склалося, що діток їм Бог не послав, тому й зараз лише вони вдвох разом.
В такі особливі дні згадують своє минуле, батьків, дідусів і бабусь, яких вже немає х ними. Те минуле таким світлим було, найкращі роки дитинства і юності.
Про майбутнє думати не хочуть. Яке може бути в них світле майбутнє, самотніх немолодих людей?
А в новорічну ніч, якраз після тих спогадів приснився чоловіку сон. Йде назустріч його дідусь, щасливий такий, посміхається так щиро до нього, аж сяє. Побачив Івана, підійшов ближче і мовив:
– Бери дружину, їдьте в село і приберіть в моїй хаті і на подвір’ї також. Скоро Різдво, а там все занепало. Ви давно не їздили в село. Лише тоді буде вам щастя.
Іван відразу проснувся. Що дідусь хотів тим сказати? Подумавши деякий час добре, порадившись із дружиною, вирішили в найближчі дні поїхати провідати стареньку оселю дідуся.
В будинку ніхто не живе, продавати не захотіли, пам’ять про дідуся з бабусею та батьків вирішили залишити. Інколи влітку приїжджають на декілька днів. Але цього разу не були вже два роки.
Все ніяк не виберуться. Робота, про відпочинок поки що не згадували. Але після того, як приснився дідусь, при першій же нагоді поїхали.
Спочатку поїхали до хати. Роздивлялися по сторонах, багато чого змінилося. Більше стоїть пустих будинків, заростають, хиляться додолу. Нарешті побачили свою стареньку дідусеву оселю, і не впізнали.
Стіни будинку біленькі. На подвір’ї порядок, кури, качки ходять. Іван повернувся перевірити, чи правильно зайшли. Так це його подвір’я. Але не впізнати. Чисто, красиво, біленько все, сніг розчищений на подвір’ї. З дружиною переглядаються, що таке?
На подвір’я вийшов чоловік, років сорока, за ним жінка.
У вікно на Івана з дружиною дивилися дві пари дитячих очей. Чоловік запитав, що їм потрібно. На що Іван відповів, що він власник цієї хатини, а вони хто і як сюди потрапили.
Незнайома жінка вийшла із за спини чоловіка і запросила їх пройти в будинок. Вона вибачилася, говорить, що все пояснить. Але не надворі, а в будинку. Зайшли в середину, чисто, навіть меблі нові з’явилися.
Познайомилися.
Наталка та Михайло живуть тут уже з літа. Коли вони заїхали в село, шукаючи порожній будинок, сусідка показала на цей. Говорить, що господарі не з’являються вже тут роками, а раніше приїжджали раз на рік.
От і вирішили пожити до весни, адже самі вони родом з Херсону, будинок їх не вцілів, зараз нікуди повертатися, потім щось придумають.
А господарі все не з’явилися і не з’являлися. Тому і живе молоде подружжя на одному місці. Курей і качок завели. А привела їх сюди безвихідь.
Тікали з міста, бо ситуація там дуже складна і без домівки залишилися своєї. Тому і шукали, де пожити, поки щось придумають, адже дітки поки маленькі, а як прийдеться йти до школи, то поїдуть ближче до міста. Тут їм подобається, тому залишилися.
Під вечір Іван з дружиною провідали горбик дідуся. Він стояла не прибраний, завіяний снігом. Вони навели порядок.
З Михайлом домовилися, що нехай живуть скільки потрібно. Навіщо пустувати будинку. Після того додому не поверталися, вирішили разом відсвяткувати Різдво і так зріднилися між собою, наче вік знали одне одного. Так тепло було усім ці свята, що й не передати.
Іван з дружиною вирішили прогулятися по селі за яким скучили дуже. Довго мовчали, а потім зрозуміли, що відразу знайшли дітей і онуків.
Це Господь подарував їм родину і вони тепер мають дбати про неї. Вони живуть в трикімнатній квартирі, пристаралися за весь вік. Тому вирішили, що як поїдуть наступного разу в село, а домовилися на 14 січня святкувати разом Василя, то скажуть дітям, щоб речі збирали, заберуть їх до себе у місто. Будуть жити разом. Це ж таке щастя подарував їм цей Новий рік та Різдво їх дідусь.
Чи правильно роблять старенькі?
Фото ілюстративне.