Думаю, що не всі люди мене зрозуміють, подумаєш, мовляв – дрібні непорозуміння в сім’ї, у кого в родині такого не буває! Але ж це постійно і це втомлює і засмучує, особливо в день зарплати та авансу мого чоловіка Миколи. Він кожного разу приходить незадоволений з грошима додому і говорить нам просто одне і теж:
– Вся зарплата тут лише моя, мною вона за цілий місяць зароблена, буду видавати гроші в сім’ю на свій власний розсуд, коли вважатиму за потрібне. Голодними у мене ви не залишитеся, на одяг вистачить теж. Але те, що деякі чоловіки, всю свою зарплату дружині віддають, це точно тепер буде не для мене. Я вирішую, скільки вам буде потрібно грошей сам, адже я єдиний зараз працюю в наші й сім’ї.
Так, виходить, що Микола дійсно видає гроші, тільки як милостиню якусь, і я повинна строго постійно звітувати за те, що купила за ці гроші, і навіть чеки докладати до того ж всього, а особливо, якщо та покупка більше ніж сотню гривень коштувала. Чоловік каже, що таким чином він, як господар і годувальник в нашій сім’ї, може контролювати свої витрати! Мій дохід – це лише декретні виплати, він не лізе в ті розрахунки, за ці гроші Микола мене не питає. І то, я їх отримую не для себе, а для дітей, але так як я і їх виховую, то моя частка там теж є. Але, як звик завжди говорити чоловік нам, я не стою, як він, на роботі з ранку до ночі, піт з чола не витираю щогодини, а тому все, що він отримує біля каси – його, і він сам може розпоряджатися своїми власними грошима як хоче.
Зарплата в мого Миколи непогана, навіть дивлячись на зарплати наших знайомих та родичів, хоч і працює на місцевому заводі. А де ще? Адже у нас не так багато місць, де можна знайти собі хорошу роботу з гарною оплатою праці. Але зате він вже майстер, отримує більше простих працівників. На роботі Миколу поважають, начальство заохочує постійно всякого роду преміями, але він думає, що це тільки його заслуги і все, більше нікого! А я, як мати двох синів, яким 1 рік і 7 років, взагалі нічого не заробляю, сиджу вдома і користі з мене немає, адже жодного разу ніде не працювала!
Одного разу Миколу запросив друг на свій день народження, він добре там посидів, повернувся додому веселим. Ледве вийшов на роботу наступного дня. Його тут же викликали до начальства і хотіли відразу зняти з посади майстра, адже він працював недобре. Микола відразу став співати жалісливу пісню, став говорити, що дружина в декреті, двоє синів, один з яких однорічний. Пошкодували його і залишили на роботі. Я коли дізналася, ще довго з нього сміялася, по сьогоднішній день згадую йому той випадок:
– Що ж ти про дітей і дружину на роботі згадуєш лише тоді, коли тобі вигідно? Потрібно було говорити тільки про свої золоті руки, якими він на заводі працює!
Один раз я загубила чек з магазину продуктів, Микола був дуже незадоволений – мовляв, тепер він не може підрахувати, скільки пішло з його зарплати. Я тоді геть розгнівалася, сіла біля чоловіка і серйозно йому сказала:
– Якщо це лише твої гроші, то давай розлучимося, будеш платити аліменти на дітей. До речі, для цього розлучення не обов’язково: можемо жити разом, але гроші вже мені будуть приходити з твоєї зарплати. Ось ми і будемо за них з дітьми купувати продукти та одяг такий, який вважатимемо за потрібне, а ти сам собі готуй і сорочки прасуй!
Чоловік образився на мене тоді відразу! А я сказала:
– Ти можеш бути хоч найкращим працівником на своєму заводі, але, в першу чергу – ти маєш бути хорошим сім’янином, тому думай про свою сім’ю, а не рахуй нам кожну копійку.
Останній Новий рік я святкувала зовсім без настрою. Чоловік приніс дітям подарунки, цукерки, які на роботі дали. Він демонстративно дав їх нашим дітям і став показувати свої руки та мозолі, мовляв, бачте, як тато ваш важко працює на своїй роботі, йому це не просто так дісталося, сказав, щоб цінували кожну цукерку і думали про батька, як їстимуть їх.
Я, щиро кажучи, не розумію такого, для чого про це дітям говорити, можна, звичайно, пояснювати, що тато молодець, він для діток старається, а не так. Діти ще тиждень ті подарунки після того не відкривали, думали, що тато там всі цукерки перерахував, навіть не могли їх їсти. Дістануть, подивляться і назад поставлять, бо тато їх так важко заробив.
У моїх подруг чоловіки у дім приносять теж хорошу зарплату, кладуть всі гроші спокійно на столі, або дають дружині і разом вирішують, що та кому купувати. Нічого в зошит не записують, чеки додому для звіту ніхто не приносить, а мій Микола за кожну копійку просить звіт. Так де ж ця справедливість у нас? Навіть, якщо я зараз не ходжу на роботу, я працюю вдома з ранку до ночі, на мені абсолютно вся домашня робота, догляд за дітьми. Чому Микола цього ніяк зрозуміти не може? Що потрібно зробити, щоб він це зрозумів.
Фото ілюстративне.
