Ми з моїм чоловіком виховували доньку та сина, все краще їм віддавали, старалися лише для них. Хотіли влаштувати їм найкраще життя, щоб вони ні в чому не мали потреби. Ми не чекали великої подяки від сина та доньки, просто розуміли, що так і має бути в сім’ї, адже ми хороші батьки.
Але я навіть і подумати в ті роки не могла, що буду в такій ситуації, в якій опинилася сьогодні. Мої рідні діти виявились невдячними настільки, що я ледь не залишилась на старості років сама без нічого завдяки їм.
Ми з Іваном мріяли про велику родину ще в юні роки. Звісно, що народили донечку та сина і були щасливі від того. В ті далекі і непрості часи важко було заробити на казкове дитинство. Та нам вдавалось з Іваном це. Ми важко працювали, аби наші діти мали все необхідне для них.
Старшій дочці оплачували всіх репетиторів. Допомогли вступити в медичний університет, а коштувало її навчання дуже великих грошей.
Сину також оплатили навчання в університеті, він хотів бути юристом. Тому повинен був їхати вчитись в інше місто. І там ми допомогли йому влаштуватись. Оскільки донька навчалася в нашому місті, а син в іншому, щоб він не їздив щоразу на громадському транспорті, купили йому автомобіль. Хоч і не новий, але він нам теж коштував чимало з батьком.
Та й нас вона також спочатку скрізь підвозив, коли було потрібно. Усі діти вже влаштувались в житті. Син та донька мають свої власні сім’ї. Переїхали до своїх половинок. Невістка вже народила, а донька чекає дитину.
Здавалось би можна радіти за життя своїх дітей, та не так просто все у мене тепер. Згодом чоловіка не стало, він був дуже доброю людиною до мене і до дітей. Я спочатку не могла змиритись з цим, та жити далі треба. Минув рік. За цей час я сама постаріла, навіть ззовні було видно як важко мені на душі.
І одного разу до мене приїжджають діти: син і донька з зятем та невісткою. Усі разом. Кажуть, що у них до мене серйозна розмова і я маю вислухати їх і зробити так, як вони мені кажуть, так буде добре для всіх. Вони, мовляв, не мають можливостей доглядати мене, а я вже в літах. Їх сім’ї і досі живуть в орендованій квартирі, в яких мало місця для віх. Діти хочуть брати в кредит своє власне житло, тому мою чотирикімнатну квартиру хочуть продати.
Натомість, собі вони придбають хороше житло в кредит і будуть жити добре. Я спочатку хотіла зрозуміти дітей, все з ними погоджувалася, але не розуміла що ж буде зі мною. Запитала в них і відразу пошкодувала про це. Я не очікувала такого від своїх власних дітей.
Мені син та донька запропонували оселитись в будинку для людей похилого віку за нашим містом. Мене там ніби доглядати зможуть добре, а син і дочка будуть навідуватися до мене по черзі щотижня. Я сказала, що бачити їх в своєму домі не хочу, я ніколи не погоджусь на це. Діти пішли, а я задумалася. Що ж робити мені. Виходить, я залишилася сама. Пенсія мінімальна, виджу в великій квартирі, але навіть шматка хліба нікому подати. Що ж мене чекає на старості років?
Фото ілюстративне.
