fbpx
Життєві історії
Цього літа сестра моя подзвонила, просила, щоб я її в Чехію до себе забрала, бо важко їй, вони з чоловіком не мають роботи, хліба немає за що купити. Я вже до себе забрала доньку і онучку, так важко мені з ними тут, бо поки працюю одна, але сказала їй – ну добре, їдь

Я 5 років працюю в Чехії, пощастило влаштуватися в Празі. Це столиця, дуже гарне та велике місто, тут завжди роботи вистачало.

Працювала я то прибиральницею, то покоївкою, то на складі продукти фасувала.

Звісно, величезні кошти не заробиш, але я роботою не перебирала, адже розуміла, що в Україні таких грошей я не зароблю за місяць, хоча в Празі доводилося працювати майже без вихідних з раннього ранку, до пізнього вечора.

Живу я на околиці я зараз. Свого часу влаштувалася до дуже хорошої сім’ї, вони виділили мені окрему кімнату, де я живу. Я, практично, усе їм допомагаю: прибираю, їсти готую, сиджу з дітьми.

Мені вони завжди дають відпочивати, вихідні, щоб я мала час і на себе і зарплата дуже добра у мене.

Коли в лютому сталася така ситуація в нашій країні, люди ці самі запропонували, щоб я до себе забрала доньку з онучкою, сказали, що кімната у мене велика, та й в будинку для всіх місця вистачить.

Загалом я вдячна безмежно цим людям, не знаю, як би було, якби вони не зустрілися на моєму шляху.

А на початку літа до мене подзвонила моя двоюрідна сестра Наталка.

Ми з нею бачилися досить не часто, лише коли наші сім’ї приїжджали до бабусі в село.

– Мене з роботи нещодавно звільнили. Така важка ситуація зараз в Україні. Чоловік вже три місяці без роботи теж, важко нам дуже, сама розумієш.

Мені стало дуже шкода Наталю, тому я вирішила їй знайти роботу в Празі. Добре, що моя господиня мені дуже допомогла, якраз на заводі, де працює її чоловік, звільнилося одне місце. Потрібний фасувальник.

Звісно робота не з легких. Потрібно ще трішки знати мову.

Але на роботу возить автобус, дають робочу форму, бонусів багато і зарплата хороша.

Вже через декілька тижнів Наталя була в Празі, я її зустріла на вокзалі.

Але, правду кажучи, Наталі робота не дуже сподобалася.

– Працювати фасувальницею! На заводі? Ти серйозно? Я ж бухгалтером працювала в Україні, я все життя в офісі сиділа.

Я сказала Наталі, що для кращої роботи потрібно хоч трохи мову знати, тому для початку це дуже добре, що в неї є заробіток і вона не буде сидіти без грошей.

Загалом, сестра була незадоволеною.

Ми її привезли в наш будинок і перше, що вона зробила, це стала диміти на кухні біля столу, де завжди їдять дітки господарів і моя онучка.

Я зробила їй спокійно зауваження, вона невдоволено загасила і викинула в смітник.

Немає що довго писати, одним словом, Наталі робота швидко набридла.

А ще мій господар робив їй зауваження, адже вона диміла прямо в цеху, неакуратно фасувала товар і не правильно його відбирала.

Але найгірше було вдома.

Сестра ніколи за собою не прибирала, не мила посуд, постійно скрізь був запах диму, чого раніше ніколи не було.

Наталя могла зайти у ванну і взяти шампунь, крем, гель і різні засоби моєї господарки. Я такого ніколи раніше не робила, це не правильно, та й не такі дорогі ті речі, їх можна купити, вона вже працює, заробляє, та й в мене можна попросити.

Для чого брати в чужої людини без дозволу? У них це не заведено і я добре розумію, що господиня все бачить, але мовчить.

Мені було так прикро за сестру, вона поводила себе, як вдома.

Одного разу я їй натякнула, що було б не погано, щоб вона теж в будинку щось робила, адже люди її приютили, хоч якось віддячити їм. Сестра сказала, що це я працюю тут за гроші, а вона ні, вона в цих господарів не на роботі.

Тому вирішила поговорити та легко натякнути, що так робити не можна

Слово за слово, сестра на мене образилася, стала збирати речі. Не знаю, що на неї вже найшло, але вона поїхала додому, повернулася в Україну.

А тепер до мене доходять чутки з села він наших родичів.

Усі говорять про те, що я не допомогла сестрі, а ще й вигнала її назад додому. Бідна Наталя такого біля мене натерпілася, а я ще й заставляла її робити усяку роботу в моїх господарів, за що вони мені лише платили гроші.

Мені так прикро, це ще на таких людей добрих попала, що мовчали їй тут, мені через неї завжди було не зручно, продукти я купувала, годувала її, адже готувала для всіх і таку подяку отримала в замін.

А люди там вже так все розкрутили, що я така погана і недобра людина.

Я тут за кордоном. Кому зараз ту правду розкажеш? Хто повірить вже мені? Шкода, вже всі родина шкодує Наталю, а від мене відвертаються люди.

Що робити? Як тут бути?

Отож, всі родичі та сусіди по селі встигли наслухатися казочок про те, як я цю “бідну та нещасну родичку вигнала геть, грошей не давала, знущалася з неї, вона працювала у нелюдських умовах“. Навіть плітки до моїх невісток дійшли. Добре, що хоча б вони за мене заступилися.

Не розумію тільки одного – хіба я не заслужила на елементарне “спасибі”?
Христя думала, що я буду біля неї стрибати, як цуцик? Ой, ні, ні. Я сама тут крутилася, шукала роботу. вона гадала, що приїде на все готове. От правильно кажуть, що не варто робити добро родичам – вони ще на голову вилізуть та будуть командувати!

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page