fbpx

Цього літа приїхала я з Італії у відпустку, не встигла я речі розпакувати, як прибігла невістка Люба і почала говорити, що я їй винна 50 тисяч гривень

Три дні тому я повернулася на роботу в Італію, і дуже рада цьому. Мені 65 років, на заробітках я вже повних двадцять років. Все, що заробляла і заробляю, завжди відправляла в Україну синові, але подяки від нього і невістки як не було, так і немає.

Скільки себе пам’ятаю, мої відпустки в Україні закінчувалися сваpками. В основному все колотить моя невістка, і цього разу теж вона зіпсувала мені настрій.

В свій час мій син одружився і привів Любу до нас жити. Я прийняла її як рідну доньку, думала, що ніколи не перейду з нею на рівень свекруха-невістка, які ніяк не можуть дійти згоди.

Не знаю як, але наші стосунки з часом почали змінюватися, і не в кращу сторону. Народився онук, у нього відразу були певні проблеми із здоров’ям, тому були потрібні чималі гроші на його лікування. І невістка почала наполягати на тому, щоб я їхала на заробітки – хто ж допоможе як не рідна бабуся.

І я поїхала, і допомогла, хоча грошей пішло чимало, але головне що мій онук здоровий. Зараз йому 23 роки, і я купила йому квартиру, щоб він жив окремо, коли надумає одружуватися.

Купила я квартиру і своєму синові з невісткою, бо Люба постійно скаржилася, що як це так – мама за кордоном, а досі єдиному синові квартиру не купила. То ж я вирішила що і справді потрібно купити житло, бо гроші найкраще вкладати в нерухомість.

Чи подякувала мені хоч раз за це невістка? Звичайно – ні. Зате було море претензій: і квартира замала, і не в престижному районі, і не на тому поверсі, і ще багато всього.

Отак я щоразу влітку приїжджала на місяць додому, і постійно вона знаходила, що не так. Але цього разу це взагалі, не встигла я речі розпакувати, як прибігла Люба і почала говорити, що я їй винна 50 тисяч гривень.

Я із здивуванням почала питати – за що, а вона мені і каже, що у них була відкладена певна сума. І тепер вона не дорахувалася 50 тисяч, впевнена, що це мій син, тобто її чоловік, їх забрав і нічого не сказав. А раз так, то віддати їх маю я.

При зустрічі з сином він підтвердив, що справді взяв ці гроші, бо дуже треба було. А дружині пояснювати нічого не хоче, мовляв, вона і так не зрозуміє. Взяв – значить треба було, а поставлю на місце коли зможу.

Люба прибігала до мене мало не щодня, казала, що розлучиться з моїм сином, якщо я не дам їй ці гроші. Я не витримала, і в кінці кінців дала їй цю суму. Але сказала, що це їм остання допомога від мене.

Дуже прикро що рідні діти так до мене відносяться. Я ж і так все і завжди для них старалася. Проте вдячності ніякої.

Спеціально для ukrainians.today.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page