Така склалася у мене прикра ситуація на старості років, що навіть в голові не вкладається, ніколи не думала, що мене таке спіткає, ще й на схилі літ.
Своїм подругам я набридла своїми скаргами, ось, пишу сюди – можливо, хтось з чужих людей мене зрозуміє і підтримає, слово добре скаже, порадить щось добре.
Мені 55 років, скоро вже і пенсія, але ще працюю, хоч сил все менше у мене. А проблема у мене банальна – мене залишив чоловік. Тільки відзначили срібне весілля, а він залишив мене і пішов до іншої. Прожили ми з ним по роках більше, тільки дата весілля така була.
Є у нас дочка, їй теж 25 років, тільки вона живе дуже далеко у свого чоловіка. Вона в 20 років вийшла заміж і поїхала від нас, я вже навіть бабусею один раз стала, внучці 3 роки, а ще дочка знову чекає дитину, ми лише нещодавно дізналися про це.
З чоловіком жили всі ці роки непогано, сперечалися рідко. Можливо, тому, що за характером ми підходили один одному: він такий собі різкий, а я вмію згладжувати будь-яку ситуацію, щоб усі були спокійні і всім було добре. Мій спокійний характер іноді навіть йому не подобався. А я і не сперечалася ніколи з ним – кому від цього буде краще?
Незважаючи на дрібні непорозуміння, усі нас вважали зразковою сім’єю: я ніколи не подала привід для ревнощів і не чула ні від кого, щоб мій чоловік з кимось там ходив. Навіть не знаю, як таке могло статися, що чоловік знайшов собі іншу. Ну, можливо, перші тривожні дзвіночки почалися з того, що чоловік бурчав, що я повнію. Взяла себе в руки, сіла на дієту, навіть в басейн ходила, а вага і нині там, скинула незначно. Пішла до фахівця, виявилося, що у мене проблеми, сказали, що робити, але нічого не змінювалося і чоловікові це вже зовсім не подобалося.
А ще цього літа чоловік став їздити до друга на дачу з ночівлею – мовляв, допомагати йому в будівництві. З собою він мене не брав, говорив, що там чисто чоловіча компанія, всі працюють, потім вечеряють і лягають спати, мовляв – жінкам там не місце. Тільки потім я дізналася, що він їздив до іншої.
В іншому, він сам мені в цьому зізнався на початку осені, коли вирішив піти. Відкрив мені очі на все: що розлюбив мене, зустрів жінку, струнку і енергійну, яка має своє думки, ні те, що я. А я засмутилася, просила не йти! Але він як заговорений, очі скляні, пішов, навіть не слухаючи мене.
Доньці я поскаржилася, вона дзвонила татові, докоряла йому. Приїхати вона не може, цих 9 місяців у неї проходять не просто, та й як вона залишить чоловіка з малою дитиною, і заради чого – щоб просто мене пошкодувати? Так, напевно, мені на долею передбачено – залишатися до старості одній. Квартира є – велика і затишна, але тепер порожня. Знаючи характер чоловіка, я впевнена – він ніколи до мене не повернеться, навіть якщо нічого з тієї пані у нього не вийде: він гордий.
Хоча я знаю, що там все вийде – у них все добре. Знайома розповідала – що у них так все гарно, розлучниця в усьому догоджає йому, а він їй квіти, мало не щодня, носить і продукти пакетами. Але мені від цього не легше. Все з рук падає. Працювати немає бажання. Що мені робити, як все це відпустити? І люблю я свого чоловіка. Немає у мене надії, що після моїх 55 років хтось ще візьме мене заміж. Невже так і все закінчиться? Невже нічого не зможу я змінити?
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – dachalviv.
