Завжди і в усьому догодити своєму чоловікові – ось такий у мене був девіз в сімейному житті. І це працювало – у нас з Василем була чудова сім’я. Одружилися ми в 25 років, а нещодавно відсвяткували срібне весілля. Наш дім – повна чаша, чоловік завжди нагодований, живе в чистоті, яку я старанно намагаюся підтримувати.
Але, як виявилося, цього замало, бо нещодавно мене кинув чоловік! Тільки відзначили срібне весілля, а він кинув мене і пішов до іншої. Прожили ми з ним по роках більше, тільки дата весілля така була.
Є у нас дочка, їй 24 роки, тільки живе вона в столиці – після навчання в університеті відразу там і роботу знайшла, і заміж вийшла. Я вже навіть бабусею один раз стала, внучці 3 роки, а ще дочка знову чекає дитину. Зрозуміло, що донька до мене не повернеться, тому відколи пішов чоловік, я живу одна. З Василем всі ці роки ми непогано жили, між нами практично ніколи не було непорозумінь.
Може тому, що за характером ми підходили один одному: він такий енергійний, а я вмію згладжувати гострі кути. Мій лагідний характер іноді навіть його дратував, він називав мене рохлею і говорив, що я навіть постояти за себе не вмію в разі чого, надто безвольна. А я і не сперечалася –навіщо розпалювати непорозуміння?
Незважаючи на дрібні суперечки, нас вважали зразковою сім’єю: я ніколи не подала привід для ревнощів і не чула ні від кого, щоб мій чоловік з кимось загуляв. Навіть не знаю, як таке могло статися, що чоловік знайшов собі іншу жінку? Ну, можливо, перші тривожні дзвіночки почалися з того, що чоловік бурчав, що я повнію. Моя зайва вага йому дуже не подобалася.
Взяла себе в руки, сіла на дієту, навіть в басейн ходила, але значних успіхів не досягла – скинула всього лиш 2 кг, так, що чоловік навіть цього і не помітив.
А ще цього літа чоловік став їздити до одного друга на дачу з ночівлею, мовляв, допомагати йому в будівництві. З собою він мене не брав, говорив, що там чисто чоловіча компанія, і жінкам там не місце. Тільки потім я дізналася, що він їздив до іншої жінки. В іншому, він сам мені в цьому зізнався на початку осені, коли вирішив піти.
Відкрив мені очі на все: що розлюбив мене, зустрів жінку, худеньку і енергійну, яка має свою думку, не те, що я. А я дуже сильно просила і благала його не йти. Але Василь вже все вирішив і таки пішов від мене.
Доньці я поскаржилася, вона дзвонила татові, просила на високих тонах повертатися в сім’ю. Приїхати вона не може, так як чекає дитину, та й як вона залишить чоловіка з малюком, і заради чого – щоб просто мене пошкодувати? Так, напевно, мені на долі написано – залишатися до старості самотньою. Квартира є – велика і затишна, але тепер порожня.
Знаючи характер чоловіка, я впевнена – він ніколи до мене не повернеться, навіть якщо у нього нічого з тією дамою не зростеться: він гордий, та й дратувала я його останнім часом дуже сильно.
Хоча я знаю, що там все зростеться – у них все добре! Знайома розповідала, що у мого чоловіка з тією жінкою любов неземна, розлучниця його дуже шанує, а він їй квіточки носить і продукти пакетами! Але мені від цього не легше, тільки душа розривається. Все з рук падає, я не можу нічого робити, ні про що думати.
Працювати немає бажання, вдома пустота. Що мені робити, як все це пережити? І люблю і ненавиджу свого невірного чоловіка. Немає у мене надії, що після моїх 50 років хтось ще візьме мене заміж. А як жити?
Фото ілюстративне – zen.yandex.
